ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ
Високий рівень конкретно-економічних досліджень російських учених другої половини XIX в. /Згадаємо лише двотомник А.И.Чупрова "Залізничне господарство", 1875-1878/ також у чималому ступені сприяв розвитку інтересу і, якщо так можна сказати, смаку до теоретичної роботи в їхніх учнів.
Тепер ми підійшли до розгляду найважливішої особливості російської економічної думки, у величезному ступені обумовивши шлях її розвиту, - надзвичайної, із жодною країною не порівнянною популярністю в Росії другої половини XIX в. "Капіталу" К.Маркса /першого тому, оскільки другий і третій видані були багато пізніше і сприймалися вже зовсім по-другому. У 1859 р. К. Маркс опублікував роботу "До критики політичної економії", що містить ряд ідей, розвитих згодом у першому томі "Капіталу". У Європі книга була зустрінута змовою мовчання з боку професури. У однім із листів
Маркс із гіркотою відзначав: "Я очікував полеміки, критики, але тільки не повного ігнорування... )) /курсив мій - Г.С./. Цими словами він дуже точно визначив і наступне сприйняття його економічних праць західними вченими. Зовсім інший прийом робота Маркса одержала в Росії: вона "викликала великий шум", і професор політичної економії Московського університету И.К.Бабст прочитав про неї лекцію - при великому стіканні публіки. Певне, уже з цього часу "Капітал" починає завойовувати не тільки
розуми, але і душі російських економістів. Російський - перша мова, на який були переведені всі три виданих у XIX в. тому "Капіталу". Тільки в 70-х роках /тобто, після видання I тому/ у Росії з'явилося біля 170 рецензій і публікацій, у яких "Капітал" цитувався або згадувався. Одним із перших популяризаторів, пропагандистів, коментаторів "Капіталу" був російський економіст Н.И.Зібер. Росія була єдиною країною, де капітал викладали. Лідер ліберальних народників, душу й улюбленець студентів Московського університету, що викладав и в с. х. Академії, професор Олександр Іванович Чупров приймав на свій знаменитий "науковий семінарій", тільки за умови решти заліку по "Капіталі" (першому тому). А адже в нього училися Фортунатов і Дмитрієв, а учнями останніх були Кондртьев, Чаянов і багато інших головних економістів російської школи. Винятково болісно професора старшого покоління сприймали критику "Капіталу", що розгорнулася на Заході після публікації III тому. На початку XX в. відношення з теорією Маркса в їхніх учнів укладалися вже багато в чому по-другому і по-різному. Але усе ж дуже багато чого в роботах російської школи політичної економії, зв'язувало її з "Капіталом". Більш того, цей зв'язок дозволив російським економістам випередити закордонних колег на десятиліття в постановці і рішенні ряду складних проблем економіки. Західна академічна наука ніколи не приймала Маркса. "Капітал", його вивчення ніколи не входив у програму західних навчальних закладів. Обрадувані тим, що Е.Бем-Баверк, узяв на ебе обов'язок детально описати протиріччя III і I томів "Капіталу", академіки постаралися забути про роботу Маркса Західна наука в результаті пройшла повз методологію марксистського економічного аналізу, повз разючий по глибині дослідження довгострокових тенденцій у розвитку капіталізму, повз теорію суспільного відтворення. /Про негативні наслідки цього говорили багато пізніше В.В.Леонтьев і Й.Шумпетер/. Інша справа - російські економісти, навчені методології соціально-економічного аналізу; логікі категорій товарного виробництва, самі штудировавші "Капітал", готові проаналізувати його "зсередини", у світлі новітніх досягнень науки і нових явищ у розвитку товариства. "Капітал", хотіли того російські вчені або немає, але став одним із джерел формування нової школи, навіть у тому випадку, якщо він був усього лише приводом для серйозної наукової дискусії.
Щоб спробувати оцінити місце і роль російської школи політичної економії в науці початку XX в.. , її новаторство, необхідно загалом пригадати загальний плин західної економічної думки до кінця XIX в. Вчені кінця XIX - початку XX в. ринулися додати своїй дисципліні характер "чистої науки", вільної від політики, спроможної звістки дослідження незалежно від ідеології, від моральних ідеалів аналітика. Широкі перспективи бачилися їм у застосуванні математичних методів. Не соціальна, і тимчасова приналежність "економічної людини", а його психологія, поводження, те, яквін здійснює свій вибір - ці аспекти економіки ставали предметом дослідження на відміну від робіт класиків, що бачили головним предметом економічної науки з'ясовування природи і причин багатства народів. Праця, що стала в класиків головним чинником виробництва, творцем багатства товариства, у нових теоріях став утрачати свою чільну роль. Критикі піддавалася теорія трудової вартості /цінності/ - основа класичної школи. Англійський економіст А.Маршалл у книзі, виданої в 1890 р., запропонував і нову назву теоретичної науки - "економіці" і, певне, навіть самий не припускав, що воно одержить у XX сторіччі загальне поширення. Якщо вірити словам російських учених покоління початку XX в., вітчизняна професура два десятиліття немов би не помічала нових віянь західної науки. Навчені думати і думати вільно молоді економісти обрали інший шлях, прямуючи осмислити процеси, що відбувалися на Заході, У сполученні новаторства і традицій склалася цілком своєрідна теоретична школа, по самій суті своєї, а не з традиції, що зберегла назву "політична економія", надзвичайною концентрацією інтелектуальних зусиль, що додала новий імпульс політико-економічним дослідженням.
Характерно, що економісти російської школи політичної економії зберегли схильність ряду основних ідей класичної школи. Це проявилося, насамперед, у тому, що, наслідуючи її традиціям, вони розглядали працю як головний чинник виробництва /у Економіці це місце вже зайняло підприємництво/. Самі російські економісти визначену "відсталість" своїх поглядів нерідко пояснювали моральними принципами. Здебільшого вихідці з різноманітної інтелігенції, що віддали в юності данина народницьким ідеям, вони не могли "забути про народ", тим більше в складних для нього умовах російського капіталізму, що розвивається. І в цьому відношенні вчені російської школи запропонували так багато цікавого і практично важливого, що майже узвичаєне зараз уявлення про несумісність економічного і морального починає викликати серйозні сумніви. Аналіз праці як головного чинника виробництва переростив у роботах вітчизняних вчених у дослідження соціальних процесів, що відбувалися в Росії /а марксовська "закваска", отримана від учителів, дозволила зробити ці дослідження на найвищому теоретичному рівні/. На жаль, у тезах можна зупинитися лише на деяких, особливо показових прикладах. Володимир Карпович Дмитрієв - перший російський економіст-математик, фундатор математичного напрямку в політекономічній школі, супротивник упровадження соціальних досліджень у "чисту теорію", пише книгу "Критичні дослідження про споживання алкоголю в Росії". П.Б.Струве її видає в 1911 р., відмічаючи в Передмові, що ця робота, безсумнівно стане "керівною працею" у дослідженні цей делікатної і винятково хворий для Росії того часу проблеми. Дійсно, книга ця рідк--рідкісний, майже унікальний приклад виходу "високої теорії" у реальне життя, точніше - у саму гущавину народного життя,причому в таку проблему, котрої і до нашого часу економісти серйозно не займаються, а якщо і займаються, те, по мірках дослідження Дмитрієва, роблять це вкрай поверхово. Статистичний і теоретичний аналіз переростив у роботі Дмитрієва в дослідження алкоголізму не просто як транедії особистості, а як трагічного явища народного життя Росії на рубежі двох сторіч, явища соціального, викликаного "розкрестьянуванням" патріархального села, ламкої звичного способу життя, вікових його підвалин, цілком не сумісних з умовами міста, куди масами переселялися сільські жителі. Число алкоголіків, що росте, нерідко спадкових, викликає в економіста біль і тривогу за долю нації. /Залишається тільки шкодувати, що дослідження це так "керівною працею" і не стало/. На відміну від економіці, що методологічно виключає спеціальні теорії розподілу, у Росії такі теорії створювалися, і практично узвичаєної серед політекономів була соціальна теорія розподілу Туган-Барановського, тим більше "влаштовувала" багатьох, оскільки являв собою розвитий варіант теорії Рікардо. У підручниках неодмінно був присутній поділ {(Розподіл", і про його структуру можна судити на прикладі одного із самих популярних підручників, по якому чверть сторіччя /до середини 20-х років/ пізнавали економічну грамоту росіяни. Це - "Нариси політичної економії" В.Я.Железнова. У 7-ом ізд. (М., 1912) роздів "Навчання про розподіл" складався з чотирьох лекцій, три з який були присвячені заробітній платі й іншим проблемам положення праці у виробництві (дві глави - про робочий договір із такими, зокрема, проблемами, як історія робочого законодавства в Англії і Росії; фахові спілки, історія їхньої діяльності і боротьби в Англії, Німеччини й інших країнах - усього 247 сторінок тексту). "Іншим формам прибутку" - прибули, ренті, відсотку - була присвячена лише одна лекція - 82 стор. Приблизно таке ж співвідношення мало місце й у підручнику М.І.Туган-Барановського "Основи політичний економії". Як очевидно, і тут головним в економіці залишається праця. /Попутно зауважимо, як багато матеріалу дається Железновим у порівнянні з іншими країнами. Це не випадок і не особливість даної роботи. Порівняльний аналіз був характерною рисою і досліджень, і навчальних праць, і просвітительських видань російської школи/.