Неоінституціоналізм

3. Неоінституціоналізм

Після другої світової війни відбулось відродження інституціона¬лізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці спере¬чались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціона¬лісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економіч¬ному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.) — уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і наукової діяльності пройшла у

США — у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському уні¬верситетах. Він відігравав активну роль у політичному житті США. Під час другої світової війни працював в Управлінні з контролю над цінами, з 1947 p. — в Управлінні економічної політики Державного департаменту. У 1961 — 1963 pp. був послом в Індії. Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію «врівноважувальної си¬ли», пропагував «суспільство добробуту», що дало підставу амери¬канському історику економічної думки Селігмену не зараховувати його «у табір інституціоналістів»1. Але і в працях, опублікованих у і 50-х pp., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріаль¬ного інституціоналізму» .

Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав влас¬ності. Рональд Коуз (1910р. нар.) — американський економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епо¬хальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визна-но чи не найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни.

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визна¬чив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні3 витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт¬нерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інститу-ціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднаний права, економічної теорії та організації.

Господарська система — це своєрідно впорядкована система зв'язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ і по¬слуг та споживачами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, може здійс¬нюватися двома способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією.

Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шля¬хом, у процесі розвитку людської цивілізації. За умов ринкової сис¬теми інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків споживачів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб'єк-

там господарювання, може передаватися лише через механізм коли¬вання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку партнерів тощо) потребує великих витрат, які Коуз назвав трансакційними.

Іншим способом одержання інформації про те, що, як і для кого виготовляти, є ієрархія, тобто система, коли з одного центру йде ни¬зка наказів і доручень до виконавця (виробника). Прикладом ієрар¬хічного порядку був соціалізм, де панувала командно-адміністра¬тивна система, і всі накази щодо виробництва й розподілу ресурсів віддавала держава через систему державних органів і партійних інституцій.

Ієрархія має місце в будь-якій фірмі, де керівник віддає накази своїм підлеглим. У фірмі робітники не займаються пошуком інфор¬мації, вони одержують наказ. Це забезпечує скорочення трансакцій¬них витрат. Таку саму роль виконує й держава. Відтак може склас¬тись враження, що саме ієрархія, тобто централізоване керівництво, ефективніша, бо потребує менших трансакційних витрат. Насправді це залишається справедливом тільки щодо фірми. Що ж до держави, то вона взагалі не може здійснювати ефективного регулювання всіх економічних процесів. В одному центрі неможливо сконцентрувати всю необхідну інформацію про наявність ресурсів, їх використання, попит, смаки споживачів тощо. Отже, ставити питання, що краще — спонтанне регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава), або, як ми часто говоримо, «ринок чи план» — неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій економії трансакційних витрат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з економічного погляду надзвичайно важливий.Скорочення трансакційних витрат, отже, підвищення ефективно¬сті функціонування економіки забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначав, що визначення прав влас¬ності є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спон¬танний, ціновий механізм не передбачав витрат часу й коштів на пошук інформації та укладання контрактів, то не було б і необхід¬ності в опрацюванні прав власності (юридичних норм). Але функ¬ціонування економіки без трансакційних витрат неможливе. І не випадково американський економіст Дж. Стіглер писав, що світ з нульовими трансакційними витратами такий же страшний, як при¬родний світ без тертя.