Економічні погляди І.Я.Франка
При з'ясуванні суті найманої праці Франко виходив з того марксистського положення, що обмін між власником засобів ви¬робництва і власником робочої сили відбувається на основі обмі¬ну еквівалентів. Як і всі товари, робоча сила продається по перній ціні, в основі якої лежить вартість цього товару. «Торгова ціна праці, так як і ціна кожного товару, — писав Франко, — означена звичайними економічними правилами, з котрих найваж¬ніше — кошт витворення товару, т. є. в тім разі — кошт удер¬жання робітника і його робочої сили».
Хоч Франко не дуже ясно і точно вживав поняття «праця» і «робоча сила», проте вартість того і другого зводив завжди до вартості робочої сили. Тут він, очевидно, спирався на перші еко¬номічні праці Маркса. У обмін між робітником і капіталістом, писав Маркс, вступають «з одного боку, уречевлена праця в її найзагальнішій суспільній формі, тобто в формі грошей, а з другого боку — праця, що існує ще тільки в формі сили, купується і продається тут споживання цієї сили, тобто сама праця, хоч вартість товару, що продається, не є вартість праці (ірраціональ¬ний вираз), а вартість робочої сили».
Франко виходив з марксистського положення про походження додаткової вартості в сфері виробництва товарів. Передумову ка піталістичної експлуатації він бачив у тому, що «праця люд¬ська, це не є звичайний товар. Це товар живий, котрий має оту властивість, що надає вартість другим предметам, і надає її більше, ніж скільки сам коштує... Робітник в тім часі, на котрий найнявся, витворює далеко більше, ніж скільки виносить його плата».
Додаткову вартість розглядав Франко як надлишок праці, яку віддає робітник капіталістові понад ту кількість праці, яку ро¬бітник одержує у вигляді зарплати. «Беручи до уваги,—гово¬риться у «Програмі галицьких соціалістів», автором якої був і Франко,—що вартість створеного товару можна виразити якою то кількістю суспільної праці, яка в ньому міститься, тобто су¬спільне необхідним робочим часом, витраченим на це виробництво, а робітник, як сказано, одержує лише стільки, скільки необхідно для його життя, то деяка частина цієї праці, вміщеної в створеному товарі, остається незаплаченою, становлячи ту додат¬кову вартість, яка залишається в руках капіталіс¬тів». Отже, додаткова вартість розглядалась тут як результат неоплаченої праці робітника.
Багато правильних думок висловив І. Франко відносно матеріального виробництва, вважаючи економічні відноси¬ни справжнім мотором суспільного розвитку. Однак всупе¬реч марксизму поряд із визнанням вирішальної ролі матеріальних, економічних умов у розвитку суспільства І. Франко великого значення надавав ролі ідей, освіти, культури.
Близькими до марксистських були погляди І. Франка на класову структуру суспільства. Він розглядав класи як історичну категорію і вважав приватну власність матері¬альною основою поділу суспільства на класи. Класову бо¬ротьбу в суспільстві він вважав рушійною силою його роз¬витку. Тільки захист інтересів трудящих класів, підкреслю¬вав Франко у праці «Робітники і трудівники», входить у «нашу програму», про них тільки говоримо і їм тільки пе¬редусім бажаємо добра.
Проте І. Франко своєрідно розумів природу робітничого класу і селянства. Він підходив до класового поділу суспі¬льства з точки зору виділення тих класів, що виробляють матеріальні блага, й тих, що лише їх споживають. Під тер¬міном «робітник», «пролетар» він об'єднував і робітників, і ремісників, і дрібних підприємців, і селян. «Таким чином,— писав І. Франко,— декількаморговий селянин і дрібний ре¬місничий майстер це також робітники, це — пролетаріат». До робітничого класу він відносив усіх тих, хто працював «в поті чола», включаючи демократично настроєну інтелі¬генцію.
Аналізуючи питання про роль машин у розвитку капіталістичного суспільства, І. Франко виходив із того, що машини є могутнім знаряддям технічного прогресу, але для «робітників-пролетаріїв вони стали новим і страшенно по¬тужним засобом притиску і визискування».У процесі аналізу аграрних відносин Франко формулює суть диференціальної ренти І, диференціальної ренти II, а також абсолютної капіталістичної земельної ренти, хоча не розглядає земельну ренту як особливу форму додаткової вартості. Найбільше його цікавила проблема ліквідації приватної власності на землю. Він був глибоко перекона¬ний у перевагах великого виробництва перед дрібним сіль¬ським господарством. Але форма реалізації суспільної власності відрізнялася у нього від положень теорії Маркса. «Трудно детально передбачити,— писав І. Франко у 1880 р.,—в який спосіб відбудеться вивласнення всіх капі¬талістів і перехід знарядь праці на загальну власність, але з того, що зараз бачимо, можна припустити, що воно відбу¬деться без насильства». Розвиваючи ці думки в 90-ті роки XIX ст. та на початку XX ст., він у розумінні еволюції форм власності у сільському господарстві наближався до позиції західної соціал-демократії.
Подібно до своїх видатних попе¬редників соціалістів-утопістів, Луйо Блана та Фердінанда Лассаля, почасти М. Чернишевського та революційних народ¬ників саме у виробничому кооперуванні трудящих він бачить один з найдієвіших засобів на шляху "до матеріаль¬ного добробуту всіх робітничих людей та усунення всякого визискування економічного". Тільки велике колектив¬не землеробство, переконаний Франко, відкриває можли¬вості перетворити занедбані селянські землі на родючі ма¬сиви, небачено піднести сільськогосподарське виробниц¬тво.