Економічний розвиток країн Західної Європи в епоху Середньовіччя (V-XV ст.)

Водночас реформа підготувала умови для розпаду громади, обмежуючи права і обов'язки її членів: звільняла від військової служби, участі в суді, в місцевому управлінні. В часи правління династії Каролінгів (з 751 р.) надання бенефіціїв стало системою. В IХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на феод (лен) - основну, найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалося і розвивалося в межах маєтку-сеньйорії. Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник, та селянські наділи. Сеньйорії звичайного типу мали значні розміри (кілька сотень гектарів). Орні землі домену із зерновим виробництвом становили майже третину його загальної площі. Монополія феодалів на землю зростала, що виражалося у принципі «немає землі без сеньйора».

Одночасно із зростанням великого землеволодіння селянство потрапляло у все більшу залежність від феодалів, як і рівень їх залежності від сеньйорів. До нього належали серви (нащадки колишніх рабів, колонів), які перебували в особистій спадковій залежності від сеньйорів. У стан селян поступово перейшли вільні франкські солдати та дрібні галло-римські землевласники, їх дцрехід був зумовлений різними обставинами — великими додатками, боргами, війнами та усобицями, стихією, натуральним характером господарства, яке ставило людей у залежність від природних умов та унеможливлювало інші заняття. Були поширеними прекарні угоди, відомі з римських часів, згідно з якими аллод вільного дрібного землевласника відчужувався на користь сеньйора чи церкви, а потім повертався селянинові в пожиттеве користування як прекарій (земля, видана на прохання). Поступово прекарії стали спадковими, взаємовідносини селян і землевласників обумовлювалися сплатою натуральної чи грошової ренти, виконанням селянином повинностей на користь феодала та обов'язків сеньйорів по відношенню до селян. Існували інші шляхи переходу у селянський стан та форми їх залежності. Селяни різних категорій, походження та залежності відрізнялися забезпеченням землею, обов'язками щодо землевласника. Більшість селян не були спадково залежними. Їх обов'язки зберігалися доти, доки вони користувалися наділом у цій сеньйорії. Селяни не були прикріплені до землі, а спроби Карла Великого (768-814рр.) заборонити відхід селян від землі не мали успіху.

Феодальні відносини у Франції, як і в інших країнах Європи. досягли зрілості в ХІ-ХV ст. В ХІ-ІХ ст. панувала феодальна земельна власність трьох типів — королівська, світська, церковна. Ієрархічна структура землеволодіння (власність верховна. сеньйоріальна і васальна) обмежувала права окремого феодала на землю. Однак в період політичної роздрібненості менші володіння стали відчужуватися. Зросли значення та розміри сеньйоріальної власності, перш за все за рахунок лісів, луків, пасовищ. Розширилися і зміцніли сеньйоріальні права. У ХІV-ХV ст. феодальні господарства все більше втягуються у товарно-грошові відносини. Одночасно змінюється правовий та майновий статус селян, які поступово виходять з-під юрисдикції феодалів, зростає їхня земельна власність. З'являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами – оренда, найм тощо, орієнтовані на ринок. З допомогою податків, інших засобів, посилює свої економічні позиції держава.

3.Середньовічні міста. Ремесла. Цехи.

У країнах Західної Європи найдавніші міста завдячували свій початок римлянам. Міста виникали скрізь, куди доходила влада Стародавнього Риму, навіть до меж римських провінцій, над Рейном і Дунаєм, особливо там, де довгий час стояли легіони. Пізніше міста стали виникати біля стін великих замків, монастирів, які давали населенню захист від небезпеки, а також на перехресті торгових шляхів, над великими річками, біля копалень, на узбережжі морів тощо.Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург) розпочалося з XI століття. Основними причинами процесу урбанізації було загальне економічне піднесення, успіхи в сільськогосподарському виробництві та вивільненні частини населення для занять ремеслом, зростаючі потреби людей у промислових виробах, розвиток торгівлі, обміну, товарно-грошових відносин. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню західноєвропейських міст сприяли хрестові походи. Особливо успішно розвивалися середземноморські міста — цспіріі левантійської торгівлі.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в ньому був торг (ринок). Торги відбувалися в означені дні тижня, а великі торги — кілька разів на рік. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша — адміністративний осередок. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі). Значна частина міського населення була зайнята у сільськогосподарському виробництві.

Спочатку середньовічні міста (крім старих римських центрів) були власністю феодалів. Король, князі та інші вельможі надавали міським жителям деякі права, виконували певні обов'язки. Вони судили, накладали і збирали податки, встановлювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купецьких караванів. Феодали захищали місто та його жителів від нападів і грабежів.