Теоретичні проблеми "Капітал" К.Маркса
Далі Маркс докладно аналізує функціональне призначення кож¬ної з форм. Він розмежовує поняття грошей та грошового капіта¬лу, пояснюючи це їх різним призначенням та виконуваними функці¬ями. Грошовий капітал реалізує основну функцію — самозбільшен-ня і передбачає існування ринку праці, тоді як гроші — ринку това¬рів. Крім того, гроші здійснюють п'ять функцій, а капітал лише одну названу.
Друга функціональна форма — продуктивний капітал, на відміну від грошового та торгового капіталу, що перебувають у сфері обігу, він є основною формою, що зумовлює й забезпечує існування інших форм через виробництво додаткової вартості.Товарний капітал відрізняється від грошового та продуктивного капіталів як за формою, так і за вартістю. Товар стає товарним капі¬талом завдяки тому, що включає в себе додаткову вартість, яка слу¬житиме надалі базою для розширеного відтворення, виконавши функцію носія додаткової вартості у процесі реалізації.
Промисловий капітал у процесі свого руху перебуває одночасно в усіх формах і на всіх стадіях. Особливо це стосується суспільного капіталу, оскільки індивідуальні капітали можуть тимчасово припи¬няти свій рух, наприклад, коли товар не реалізовано і немає додат¬кових засобів для відновлення виробництва, чи в періоди криз над¬виробництва.
Послідовну зміну форм від грошової через товарну та продук¬тивну знову до товарної та грошової Маркс називає кругообігом капіталу.
Крім послідовної зміни форм, Маркс розглядає окремо кругообіг кожної з них, їхній рух від початкової до кінцевої величини, яка вже включає додаткову вартість. Він визначає особливості кожної з них і вказує на проблеми, що виникають.
Так, наприклад, аналіз кругообігу товарного капіталу дає можли¬вість з'ясувати чинники виникнення проблеми реалізації. Маркс ро¬бить висновок, що безперервність кругообігу капіталу залежить від виробничого та індивідуального споживання.
Розглядаючи капітал як безперервний рух вартості, в результаті якого створюється додаткова вартість, Маркс доповнив вчення мер¬кантилістів, які визнавали лише існування товарного капіталу, і вчення Сміта та Рікардо, які визнавали лише безперервність руху продуктивного капіталу. Єдність кругообігів трьох форм, на думку Маркса, визначає існування капіталу.
Сфера обігу не обмежується лише зміною форм капіталу, а й ві¬діграє належну роль у зростанні вартості. Тому Маркс аналізує ви¬трати обігу, розподіляючи їх на чисті та додаткові, що збільшують вартість товару.
Крім зазначених проблем, у другому томі «Капіталу» Карл Маркс досліджує вплив різноманітних чинників на швидкість зміни форм капіталу, його зростання. Він визначає категорію обороту капіталу: кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як періо¬дичний процес. Час, за який авансований капітал проходить сферу виробництва та обігу і повертається з додатковою вартістю, він на¬звав часом обороту капіталу. Тобто, час обороту, за визначенням Маркса, включає час виробництва та час обігу. Швидкість обороту вимірюється кількістю оборотів за певний проміжок часу.
Особливості обороту різних частин капіталу в процесі виробниц¬тва Маркс зв'язує з їхніми характеристиками: основним він називає той капітал, що бере участь у виробництві повністю, але свою вар¬тість на вартість товару переносить частками; оборотним — той, вартість якого переноситься за один оборот і повністю повертається до власника після закінчення виробничого циклу. Матеріальними носіями оборотного капіталу є, як правило, предмети праці й робоча сила, а основного — засоби виробництва.
Детально розглянуто проблему морального та фізичного зно¬шування капіталу в процесі виробництва, вплив цих чинників на нагромадження та відтворювальні процеси. Представники неокла¬сичного напрямку в політичній економії вважали, що теорія мо¬рального старіння капіталу є найліпшою ілюстрацією закону спад¬ної віддачі одного з факторів виробництва.
На першій та третій стадії капітал перебуває у сфері обігу, що означає вилучення його зі сфери виробництва. Маркс нази¬ває його капіталом обігу (обіговий капітал). Отже, щодо обігу капіталу, його структура розглядається дещо інакше, ніж це було зроблено Марксом стосовно виробництва. Поділ капіталу на осно¬вний та оборотний щодо сфери обігу дав змогу більш глибоко дослідити закономірності обігу різних його частин та функції форм суспільного капіталу. Маркс підкреслює, що таке розуміння структури капіталу не скасовує його поділу на постійний та змін¬ний, але маскує проблему класового характеру виробництва. Він звертає увагу на цю обставину і зазначає, що саме через неї класична політична економія не спромоглася розкрити суть різних форм доходів.