Теоретичні проблеми "Капіталу" К.Маркса
Боротьба за заробітну плату, підкреслює Карл Маркс, — це лише один із проявів того протистояння, яке становить основу капіталіс¬тичних виробничих відносин. На більш високому суспільному рівні це проявляється як антагонізм класів, що руйнує суспільство.
Основний висновок із теоретичних узагальнень першого тому «Капіталу» Карл Маркс робить у зв'язку з аналізом процесу нагро¬мадження капіталу.
На відміну від інших дослідників, процес капіталістичного на¬громадження Маркс зв'язує з безперервністю процесу виробництва (відтворенням) і зростанням додаткової вартості. Виокремлюючи два типи відтворення за капіталізму — просте і розширене, він по¬казує, що основою розширеного відтворення є додаткова вартість, за рахунок якої капіталіст збільшує кількість засобів виробництва і ро¬бочої сили, з метою продовження процесу виробництва, але вже на розширеній основі.
Капіталізація частини додаткової вартості, тобто перетво¬рення її на капітал, є процесом капіталістичного нагромадження, який здійснюється під впливом конкурентної боротьби з метою збільшення обсягів виробництва та прибутку.
Аналіз розширеного виробництва дав можливість Марксу зроби¬ти висновок, що характерною рисою капіталізму є перетворення за¬конів капіталістичного нагромадження на закони привласнення, адже розширене відтворення означає постійне відтворення на новій основі права власності капіталіста на додаткову вартість, що зростає завдяки зростанню обсягів виробництва.
Факторами, котрі впливають на процес капіталістичного нагро¬мадження, є ступінь експлуатації робітничого класу, продуктивність суспільної праці, розміри тієї частини додаткової вартості, що йде на особисте споживання капіталіста, розмір амортизаційних відра¬хувань, розмір авансованого капіталу. Усі ці фактори спричиняють зростання обсягів виробництва додаткової вартості і тієї її частини, що йде на нагромадження.
Для дальшого аналізу Маркс запроваджує поняття органічної будови капіталу, за яким співвідношення двох частин капіталу — постійної і змінної (вартості засобів виробництва і вартості робочої сили) під впливом науково-технічного прогресу змінюється на ко¬ристь постійної частини капіталу. Маса матеріалізованої праці зрос¬тає швидше, ніж живої. Це означає, що капіталістичне розширене відтворення призводить до збільшення безробіття.
Це один з наслідків процесу капіталістичного нагромадження.
Іншим наслідком цього процесу є концентрація та централі¬зація капіталу.
Концентрація капіталу, за визначенням Маркса, — це процес зростання індивідуального капіталу за рахунок нагромадження під впливом конкурентної боротьби. Суспільний капітал, як сума інди¬відуальних капіталів в результаті цього також зростає.
Централізація капіталу — об'єднання кількох індивідуальних капіталів в один, що впливає лише на розміри індивідуального капіталу, але не змінює суспільного, оскільки є тільки перерозподілом капіталів між окремими капіталістами.
Обидва ці напрямки зростання капіталів зрештою ведуть до по¬силення загальної тенденції нагромадження капіталу — зменшення частки змінного капіталу.
Маркс усебічно аналізує залежність між процесом нагромаджен¬ня капіталу та становищем робітничого класу і формулює закон відносного перенаселення за капіталізму. Він пише: «Робітниче на¬селення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим в зроста¬ючих розмірах виробляє засоби, які роблять його відносно надлиш¬ковим населенням»'.
Це перенаселення виявляється в кількох формах, що мають влас¬ні особливості, та всі вони, на його думку, породжені капіталістич¬ним нагромадженням. Отже, наслідки капіталістичного нагрома¬дження — це закон, відповідно до якого зі збільшенням нагромад¬ження погіршується становище робітничого класу, зменшується йо¬го частка в національному доході, а водночас зростає і загроза кла¬сової боротьби, яка приведе до зміни існуючого ладу. Щоправда, на дію цього закону, як і всіх інших, на думку Маркса, можуть вплива¬ти різні обставини.