Предмет і завдання курсу "Історія економічних вчень"
А. Сміт проголошував ідею гармонії приватних і суспільних ін¬тересів. Проте він поширював цю ідею лише на виробництво багат¬ства, а не на його розподіл. На відміну від А. Сміта Д. Рікардо по¬клав саме проблему розподілу в основу своєї праці. Він висловив думку про протилежність і взаємозалежність заробітної плати й прибутку, наголосив на трудовому характері ренти. Теорію ренти Рікардо використав у боротьбі проти землевласників, викриваючи протилежність їхніх інтересів та інтересів робітників і промисловців.
Сісмонді одним із перших поставив проблему становища робіт¬ничого класу за умов капіталізму, виступивши з критикою ідеології економічного лібералізму класиків. Економічна свобода сприяла не лише розвитку продуктивних сил, вона призвела до зубожіння робіт¬ничого класу і криз. Сісмонді намагається з'ясувати причини цих явищ і знайти способи їх подолати.Сісмонді не був соціалістом, проте його ідеї знайшли підтримку в соціалістів Прудона, Родбертуса, Лассаля. Вони виступали із за¬кликами справедливішого розподілу, втручання держави в економі¬чні й соціальні процеси, реформування суспільства. Соціалісти-утопісти ставили своїм завданням вирішення соціальних питань. Проблему розподілу вони підпорядковували проблемі відносин вла¬сності і на цій підставі дійшли висновку про протилежність ін¬тересів, суперечності між трудящими й «експлуататорами». Вирішення соціальних проблем вони сподівалися здійснити через свідо¬му й розумну діяльність суспільства, організацію асоціацій, добро¬вільну кооперацію. Проти теорій соціалістів виступали Бастіа і Кері, проголошуючи гармонію інтересів праці й капіталу. Ця гармонія зумовлена тим, що, на їхню думку, частка праці й капіталу в проду¬кті зростає паралельно, проте частка праці зростає й абсолютно й відносно, а капіталу — лише абсолютно.
Історична школа сприяла розвитку та поширенню реформізму, зокрема доказу доцільності його застосування у сфері розподілу.
Маркс чітко й однозначно сформулював проблему класових су¬перечностей, експлуатації. Її суть полягає у привласненні капіталіс¬тами додаткової вартості. Усунення експлуатації, за Марксом, мож¬ливе лише революційним шляхом.
Маржиналісти розподіл пов'язують із оплатою факторів вироб¬ництва, хоч самі фактори та їхня продуктивність набувають нового тлумачення. Теорія граничної корисності маржиналістів передбача¬ла відхід від розгляду соціально-економічних відносин. Проте її іде¬ологічна спрямованість породила особливо багато суперечок. Якщо Шумпетер уважав за можливе розглядати її як ідеологічно нейт¬ральну, то Дж. Робінсон заявляла, що цю теорію просякнуто ідеоло¬гією і її покликано покласти край іншим ідеологіям.
Маршалл, як і маржиналісти, теорію розподілу зв'язує з теорією факторів виробництва. Проте в нього, на відміну від маржиналістів, і, зокрема, їхньої теорії граничної продуктивності, ідеться про умо¬ви попиту і пропозиції, якими визначається нормальна ціна кожного фактора виробництва. І тому завдання теорії розподілу Маршалл убачає в тім, щоб з'ясувати елементи, рушійні сили, які визначають попит і пропозицію. Він визнає недосконалість розподілу, його не¬рівність, проте виступає проти соціалістичних принципів рівного розподілу. Маршалл запропонував замінити назву «політична еко¬номія» новою — наука економіки (economics).
Якщо у XIX ст. відбувалася гостра теоретична боротьба різних шкіл, котра ще посилювалась політичними розбіжностями й різними соціальними інтересами, то поява нової функціональної теорії «eco¬nomics» означала послаблення її соціальної і класової спрямованості.
Але разом з неокласичним напрямом виник інституціоналізм, прихильники якого одразу заявили про себе гострою критикою ка¬піталізму, критикою «бездіяльного, паразитичного класу». Інститу-ціоналісти виступили з вимогою соціального контролю суспільства над економікою.
Кейнс не надавав особливого значення політичним і соціальним факторам і стояв на позиціях безперервності економічного розвитку, хоч і не заперечував необхідність реформ. Проте в посткейнсіанців У центрі уваги стоять проблеми економічного зростання й розподілу.
У 70-х — початку 80-х pp. на зміну кейнсіанству прийшов неоконсерватизм, який спирався переважно на неокласичні ідеї, хоч у неоконсервативних теоріях чіткіше виявляється ідеологічна спрямо¬ваність. Прихильники цих теорій виправдовують нерівність у дохо¬дах, у розподілі багатства. Вони виступають за податкові пільги для найбагатших верств населення, домагаються скорочення соціальних програм. Про зростання ролі політики та ідеології у неокласичному напрямі писали й західні економісти, зокрема американці А. Айхнер і Р.Ерл.
Не залишався незмінним і економіко після появи перших дослі¬джень з цієї дисципліни А. Маршалла (1890) і американського еко¬номіста А. Гедлі (1896). Маршалл називав економіко наукою «чис¬тою і прикладною», незалежною від державної політики.