Амудсен Руал - великий відкривач
Амудсен Руал - великий відкривач
Норвезький полярний мандрівник і дослідник. Він першим пройшов Північно-Західним проходом на судні "Йоа" від Гренландії до Аляски (1903-1906). Керував експедицією в Антарктику на судні "Фрам" (1910-1912). Першим досяг Південного полюса (14 грудня 1911). У 1918-1920 роках пройшов вздовж північних берегів Євразії на судні "Мод". У 1926 році керував першим перельотом через Північний полюс на дирижаблі "Норвегія". Загинув в Баренцовому морі під час пошуків італійської експедиції У. Нобіле.
Народився Руал Амундсен 16 липня 1872 року у Борзі, що поблизу Осло. Вступив на медичний факультет університету Крістіанії (зараз Осло), але дуже швидко вирішив залишити навчання.
Амундсен розказував, що вирішив стати полярним мандрівником у п'ятнадцять років, коли прочитав книгу Д. Франкліна про експедицію 1819-1822 років, метою якої було знайти шлях з Атлантичного океану в Тихий навколо північних берегів Північної Америки. Але тільки у двадцять два роки юнгою Амундсен уперше ступив на борт судна. У двадцять шість він уперше зимував у високих широтах.
У 1897-1899 роках Амундсен був першим помічником капітана на кораблі "Бельжіка" під час експедиції в Антарктику (очолював експедицію бельгійський морський офіцер лейтенант Адрієн де Жерлаш). Вимушена, непідготовлена зимівля продовжувалася 13 місяців. Амундсен на все життя запам'ятав цей урок.
Повернувшись в 1899 році в Європу, він здав екзамен на капітана, потім заручився підтримкою Нансена, купив невелику яхту "Йоа" і розпочав підготовку власної експедиції. Він хотів здійснити те, що не вдалося Франкліну, що не вдавалося досі нікому, - пройти Північно-Західним проходом. І три роки ретельно готувався до цієї подорожі. Він запрошував у подорож людей від тридцяти років, і кожний, хто йшов з ним, знав і умів багато що. На "Йоа" їх було семеро, і в 1903 - 1906 роках вони здійснили за три роки те, про що людство мріяло протягом трьох століть.
Через п'ятдесят років після так званого відкриття Північно-Західного проходу Мак-Клуром, Амундсен першим обігнув на яхті Північну Америку. Від Західної Гренландії він, слідуючи вказівкам книги Мак-Клінтока, повторив спочатку шлях нещасної експедиції Франкліна. Від протоки Барроу він попрямував на південь протоками Піл і Франклін до північного краю острова Кінг-Вильям. Але, врахувавши згубну помилку Франкліна, Амундсен обігнув острів не із західної, а зі східної сторони - протоками Джемс-Росс і Рей - і провів дві зимівлі в гавані Йоа, біля південно-східного берега острова Кінг-Вильям. Звідти восени 1904 року він обстежив на човні найвужчу частину протоки Сімпсон, а в кінці літа 1905 року рушив прямо на захід, вздовж берега материка, залишаючи на півночі Канадський Арктичний архіпелаг. Він обійшов ряд мілководних, усіяних островами проток і заток і, нарешті, зустрів китобійні судна, прибулі з Тихого океану до північно-західних берегів Канади. Перезимувавши тут втретє, Амундсен влітку 1906 року пройшов через Берингову протоку в Тихий океан і закінчив плавання в Сан-Франциско.
Наступним своїм завданням Амундсен вважав підкорення Північного полюса. Він хотів увійти у Північний Льодовитий океан через Берингову протоку і повторити, тільки в більш високих широтах, знаменитий дрейф "Фрама". Нансен позичив йому своє судно. Поки йшла підготовка експедиції, Кук і Пірі оголосили, що Північний полюс вже підкорений...
"Щоб підтримати мій престиж полярного дослідника, - згадував Амундсен, - мені необхідно було якомога швидше досягнути будь-якого іншого сенсаційного успіху... я повідомив моїм товаришам, що оскільки Північний полюс відкритий, то я вирішив йти на Південний. Всі із захопленням погодилися...
"У весняний день 19 жовтня 1911 року полюсна партія у складі п'яти чоловік на чотирьох санях, запряжених 52 собаками, відправилася в дорогу. Спочатку шлях проходив по сніжній горбистій рівнині шельфового льодовика Росса. На 85-ій паралелі поверхня круто пішла вгору - шельфовий льодовик закінчився. Почався підйом по крутих засніжених схилах. На початку підйому мандрівники влаштували головний склад продовольства із запасом на 30 днів. На весь подальший шлях Амундсен залишив продовольства з розрахунку на 60 днів. За цей термін він планував дійти до Південного полюса і повернутися назад до головного складу.
Нарешті вони опинилися на великому льодовику, який, подібно застиглій крижаній ріці, каскадами спускався зверху між гір. Цей льодовик був названий ім'ям Акселя Хейберга - покровителя експедиції, який пожертвував велику суму. Чим вище підіймалися мандрівники, тим гіршою ставала погода. Гірські вершини, що виникали перед ними в ясні години, вони називали іменами норвежців: друзів, рідних, покровителів. Найвища гора була названа ім'ям Фрітьофа Нансена. А один з льодовиків, що спускалися з неї, отримав ім'я дочки Нансена - Лів.7 грудня 1911 року вони пройшли найпівденнішу точку, що досягалася до них: три роки тому партія англійця Шеклтона досягла широти 88°23', але перед загрозою голодної смерті вимушена була повернути назад, не дійшовши до полюса всього 180 кілометрів.