Господарство країн Центральної Європи
Господарство країн Центральної Європи
З 1989 р. в центральноєвропейських країнах почались великі зрушення в бік демократизації суспільно-політичного та економічного життя, які призвели до змін політики країн регіону, їх державного ладу та устрою, до корінних пере¬творень в економіці.
За характером реформ центральноєвропейські країни можна поділити на три групи: 1) країни «шокової терапії» - Польща; 2) країни стабільного поступального розвитку реформ - Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина; 3) країни повільного ходу реформ - Болгарія, Румунія; 4) решта країн регіону. Економічний спад спо¬стерігається в усіх країнах Центральної Європи, кожна має свої особливості еко¬номічного стану і перспективи виходу з кризових ситуацій. Найбільших успіхів у проведенні реформ здобули Угорщина, Польща і Чехія.
Перехід на ринкову модель розвитку призвів до змін у формах власності. Май¬же всюди прийняті закони про приватну власність на землю, засоби виробництва, нерухоме майно. Це позначилося на зовнішньополітичній орієнтації країн. Тісно зв'язані до того з СРСР, центральноєвропейські країни після його розпаду в 1991 р. послабили ці зв'язки, максимально спрямувавши свої зусилля на те, щоб ввійти в європейський ринок. Ті з них, що раніше почали реформи і мали вищі показники економічного розвитку, дістали певні переваги. Так, Угорщина, Польща та Чехія є кандидатами на вступ до Європейського Співтовариства.
За рівнем економічного розвитку можна виділити також три групи країн:
І група - країни порівняно високого рівня розвитку. Для них характерна роз¬винута промисловість, яка більш-менш орієнтована на нові наукоємні галузі, інтен¬сивне сільське господарство. До цієї групи належать Чехія, Словенія та країни Балтії. Рівень їх економічного розвитку становить понад 50 % від рівня СІЛА.
II група - країни з середнім для регіону рівнем розвитку, що коливається від 25 до 50 % від рівня США. Це найчисельніша група, що об'єднує країни дуже різнорідні за характером впровадження економічних реформ. До цієї групи вхо¬дять Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія і Хорватія, їх місце на регіональ¬ному ринку визначає середнє машинобудування та вузькоспеціалізована продукція АПК. Вони мають всебічно розвинуту промисловість і сільське господарство, але рівень впливу науково-технічного прогресу тут значно нижчий.
III група - країни з низьким рівнем економічного розвитку, що становить менше чверті від рівня США. В цю групу ввійшли країни, що пізніше почали ре¬форми (Румунія, Македонія, Албанія), і держави колишньої Югославії, на тери¬торії яких була війна.
Галузева структура країн регіону, принаймні на рівні основних міжгалузевих комплексів, - майже тотожна, відрізняється тільки пропорціями. Територіальна структура господарства залежить від багатьох чинників, серед яких провідними є природно-історичні та характер розселення. Проте в цілому розміщення виробниц¬тва в країнах регіону стало більш рівномірним.
Промисловість відіграє в господарстві країн регіону головну роль. Кожна країна має власну сировинну базу. Провідними є галузі паливно-енергетичного ком¬плексу та комплексу виробництва конструкційних матеріалів. Основа паливно-енергетичного комплексу - вугільна промисловість, що базується на видобутку та
переробці бурого вугілля. На Центральну Європу припадає майже третина його світового видобутку.
Кам'яне вугілля добувають у Польщі (Верхньосілезький басейн), Чехії (Остравсько-Карвінський басейн), а також у Румунії. Проте тільки в Польщі воно головне джерело енергії.
Нафтова і газова промисловість є основою енергетичного комплексу у Румунії та Албанії. Природно-ресурсний чинник зумовив її розвиток особливо в Передкарпатті з центром у м. Плоєшті. Проте країни регіону завжди широко імпорту¬вали енергоносії, зокрема з колишнього Радянського Союзу. Ця ж тенденція зберігається й нині, а постачальником є Росія.
Вздовж нафто- і газопроводів у місцях з вигідним транспортно-географічним по¬ложенням та концентрацією споживачів розміщують нафтопереробні підприємства.