Євразія. Опис материка

У гірських районах поясу розвинуті гірсько-тундрові ґрунти, на Уралі також гірські дерново-підзолисті і гірські сірі лісові, у Шотландії і середньогір'ях Скандинавії - гірські підзолисті. У суббореальному поясі розходження у зональній структурі ґрунтового покриву між океанічними і помірно континентальними районами ще більше збільшуються. У помірно континентальних районах під степами на лісових материнських породах сформувалися чорноземи і каштанові ґрунти.

У лісостепі і на півночі степи представлені опідзоленими, вилудженими і типовими чорноземами, що відрізняються потужним інтенсивно чорним гумусовим шаром, високим вмістом гумусу (8% і більше), наявністю карбонатного ілювіального шару; у більш сухих степових районах - мало- і середньогумусні звичайні і південні чорноземи (вміст гумусу 4-8%) із щільним і високо карбонатним шаром; у Молдові і суміжних районах Румунії, на сході Приазовської низовини і на рівнинах Криму на мергелях і вапняках - звичайні і південні міцелярно-карбонатні мало- і середньогумусні ґрунти з високим вмістом карбонатів по всьому профілю; у найбільш сухих степах південної України, Нижнього Поволжя, Прикаспію. У результаті значної розчленованості поверхні і літологічної строкатості бурі лісові ґрунти мають різний ступінь лужності й опідзоленості, нерідко чергуються з підзолистими, дерново-карбонатними ґрунтами і бурими рендзинами.

У міжгірних рівнинах з їх більш континентальним кліматом бурі лісові ґрунти заміщаються переважно малопотужними типовими і звичайними чорноземами і лужно-чорноземними ґрунтами, основні ареали яких припадають на Придунайські рівнини; тут же, у зниженнях, зустрічаються солончаки і солонці. На більшій частині середньовисотних гір розвинуті гірські бурі лісові ґрунти; у Карпатах, Піренеях і Альпах, крім того, виражені гірські підзолисті (на висоті 1000-1600 м), що змінюються вище гірcько-луговими ґрунтами. У поясі субтропічного ґрунтоутворення південної Європи і Південного берега Криму типові коричневі ґрунти вічнозелених ксерофітних лісів і чагарників зі значним змістом гумусу (4-7%), великою карбонатністю по всьому профілю. У вологих районах ці ґрунти вилуджені, карбонати в них вимиті на велику глибину.

На заході Балканського півострова, на південному сході Апеннінського півострова та в інших районах поширення "терра росса" (продуктів вивітрювання карбонатних порід) утворюються сильно карбонатні червоні рендзини. У найбільш сухих районах Середземномор'я у чагарникових формаціях представлені сіро-коричневі ґрунти. На міжгірних рівнинах Балканського півострова на продуктах вивітрювання основних кристалічних порід розвинуті дуже щільні, малогумусні ґрунти смольники, пофарбовані у чорний колір нерозчинними формами органічних речовин. У горах Середземномор'я - гірські коричневі ґрунти, що змінюються з висотою гірськими бурими лісовими. Ґрунти Європи використовуються у землеробстві. Найбільшою розораністю відрізняються райони чорноземних, бурих і сірих лісових, а також коричневих ґрунтів. Дуже слабо в землеробстві використовуються тундрові, бурі напівпустельні, зовсім не використовуються арктичні ґрунти.

Рослинність

За флористичним складом рослинність Європи відноситься до Голарктики. Завдяки стародавнім і сучасним материковим зв'язкам у флорі Європи є велика кількість сімейств, родів і видів, спільних з Азією, Африкою і Північною Америкою, і відносно невелика кількість ендеміків. На території Європи представлені наступні типи рослинності: тундровий, тайговий, неморальний, що включає широколистяні і хвойно-широколистяні ліси і пов'язані з ними чагарникові і трав'яні угруповання; степовий, пустельний, субтропічний чагарниково-деревний. Найбільш поширені лісові типи рослинності, найменш - тундровий і пустельний. В арктичних, субарктичних і тайгових широтах розходження у зональних типах рослинності між районами з океанічним і помірно континентальним кліматом виражені слабко.У більш низьких широтах вони виявляються чітко: в океанічних районах на південь від тайгових лісів представлені змішані хвойно-широколистяні ліси і широка смуга широколистяних лісів, які в субтропіках змінюються ксерофільними вічнозеленими і змішаними вічнозелено-листопадними лісами і чагарниками; а в помірно континентальних районах на південь від тайги простягаються вузькі смуги крислато-хвойних і широколистяних лісів, що змінюються в міру просування на південь та південний схід лісостепами, степами, напівпустелями і пустелями (на Південному березі Криму є елементи субтропічної рослинності). На території Європи природні ландшафти майже відсутні, вони замінені культурними ландшафтами. Найменших змін зазнали ландшафти і фауна тундри і гір. Знищення лісів почалося у Греції ще в V ст. до н.е., згодом набуло широкого розмаху в інших районах Південної і Середньої Європи. Систематичне знищення лісового покриву, що спричиняло порушення цілісності природних біотопів, призводило й до інших наслідків, згубних для природної фауни і флори. Арктичні тундри і пустелі поширені на Шпіцбергені, Землі Франца-Йосипа, Новій Землі. Рослинність представлена лишайниками і мохами, деякими видами трав (ломикаменю, герані та ін.) і чагарників (дріада, полярна верба й ін.). Значні площі складають не вкриті рослинністю кам'янисті поверхні - арктичних пустель. Типові тундри, розвинуті на північному материковому узбережжі і по берегах Нової Землі, мають велику видову насиченість і більш зімкнутий покрив. Виділяються: мохово-лишайникові тундри з домінуванням бурих і зелених мохів, ягелю та інших лишайників, з часткою деяких трав (крупка, вівсяниця, маки, ломикамені), чагарників (водяника, багна) і низькорослих чагарників (карликова береза, полярна і круглолистяна верба). У перезволожених зниженнях поверхні серед типових тундр украплені болота (переважно низинні). У горах Ісландії, Скандинавії, на Уралі поширені гірські тундри, що утворюють пояс рослинності на висоті більше 300-500 м на півночі і 1000-1100 м на півдні.