Зворотний зв'язок

Мантія Землі, її суть і види

Мантія Землі, її суть і види

Склад і будова глибинних оболонок Землі в останні десятиліття продовжують залишатися однією з найбільш інтригуючих проблем сучасної геології. Число прямих даних про речовину глибинних зон дуже обмежене. У цьому плані особливе місце займає мінеральний агрегат з кімберлітової трубки Лесото (Південна Африка), який розглядається як представник мантійних пород, які залягають на глибині ~250 км. Керн, піднятий з найглибшої у світі свердловини, пробуреної на Кольському півострові, що досягла 12 262 м, істотно розширив наукові представлення про глибинні шари земної кори - тонкої приповерхової плівки земної кулі. Разом з тим новітні дані геофізики й експериментів, зв'язаних з дослідженням структурних перетворень міне¬ра¬лів, уже зараз дозво¬ляють змоделювати багато особли¬востей будови, складу і процесів, які відбуваються в глибинах Землі, знання яких сприяє вирішенню таких ключових проблем сучасного природознавства, як формування й еволюція планети, динаміка земної кори і мантії, джерела мінеральних ресурсів, оцінка ризику поховання небезпечних відходів на великих глибинах, енергетичні ресурси Землі й ін.

Виділяють три головні області Землі:

1. Земна кора (шар А) -верхня оболонка Землі, потужність якої змінюється від 6-7 км під глибокими частинами океанів до 35-40 км під рівнинними платформними територіями континентів, до 50-70(75) км під гірськими спорудженнями (найбільші під Гімалаями й Андами).

2. Мантія Землі, що поширюється до глибин 2900 км. У її межах по сейсмічним даним виділяються: верхня мантія - шар У глибиною до 400 км і З - до 800-1000 км (деякі дослідники шар З називають середньою мантією); нижня мантія - шар D до глибини 2700 з перехідним шаром D1 - від 2700 до 2900 км.

3. Ядро Землі, що підрозділяється: на зовнішнє ядро - шар Е в межах глибин 2900-4980 км; перехідну оболонку - шар F - від 4980 до 5120 км і внутрішнє ядро - шар G до 6971 км.

Як видно з дані таблиці, земна кора відокремлюється від шару У верхній мантії досить різкою границею. У 1909 р. югославський сейсмолог А. Мохоровичич при вивченні балканських землетрусів вперше встановив наявність цього розмежування, що носить тепер його ім'я і принятого за нижню границю земної кори. Часто цю границю скорочено називають границею Мохоровичича М. Друга різка границя збігається з переходом від нижньої мантії до зовнішнього ядра, де спостерігається стрибкоподібне падіння швидкості подовжніх сейсмічних хвиль з 13,6 до 8,1 км/з, а поперечні хвилі гасяться. Раптове різке зменшення швидкості подовжніх хвиль і зникнення поперечних хвиль у зовнішнім ядрі свідчать про надзвичайний стан речовини, що відрізняється від твердої мантії.

Ця границя названа ім'ям Б. Гутенберга. Третій розділ збігається з підставою шаруючи F і внутрішнім ядром Землі (шар G).

Широко відома модель внутрішньої будівлі Землі (розподіл її на ядро, мантію і земну кору) розроблена сейсмологами Г. Джеффрісом і Б. Гутенбергом ще в першій половині XX століття. Вирішальним фактором при цьому виявилося виявлення різкого зниження швидкості проходження сейсмічних хвиль усередині земної кулі на глибині 2900 км при радіусі планети 6371 км. Швидкість проходження повздовжних сейсмічних хвиль безпосередньо над зазначеним рубежем дорівнює 13,6 км/з, а під ним - 8,1 км/с. Це і є границя мантії і ядра.

Відповідно радіус ядра складає 3471 км. Верхньою границею мантії служить сейсмічний розділ Мохоровічича (Мохо, М), виділений югославським сейсмологом А. Мохоровічичем (1857-1936) ще в 1909 році. Він відокремлює земну кору від мантії. На цьому рубежі швидкості повздовжних хвиль, подовжніх через земну кору, стрибкоподібно збільшуються з 6,7-7,6 до 7,9-8,2 км/з, однак відбувається це на різних глибинних рівнях. Під континентами глибина роздягнула М (тобто підошви земної кори) складає перші десятки кілометрів, причому під деякими гірськими спорудженнями (Памір, Анди) може досягати 60 км, тоді як під океанськими западинами, включаючи і товщу

води, глибина дорівнює лише 10-12 км. Узагалі ж земна кора в цій схемі вимальовується як тонка шкарлупа, у той час як мантія поширюється в глибину на 45% земного радіуса.

Але в середині XX століття в науку ввійшли представлення про більш дробову глибинну будівлю Землі. На підставі нових сейсмологічних даних виявилося можливим розділити ядро на внутрішнє і зовнішнє, а мантію - на нижню і верхню (мал. 1). Ця модель, що одержала широке поширення, використовується і в даний час. Початок їй поклав австралійський сейсмолог К.Е. Буллен, що запропонував на початку 40-х років схему поділу Землі на зони, що позначив буквами: А - земна кора, У - зона в інтервалі глибин 33-413 км, З - зона 413-984 км, D - зона 984-2898 км, Д - 2898-4982 км, F - 4982-5121 км, G - 5121-6371 км (центр Землі). Ці зони відрізняються сейсмічномі характеристиками. Пізніше зону D він розділив на зони D' (984-2700 км) і D" (2700-2900 км). В даний час ця схема значно видозмінена і лише шар D" широко використовується в літературі. Його головна характеристика - зменшення градієнтів сейсмічних швидкостей у порівнянні з вищележачої областю мантії.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат