Китай. Економіко-географічна характеристика країни
Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихова¬ного аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн чоловік становить вже більш як чотири десятки.Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських ра¬йонах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км" припадає тільки 1-4 чоловіки. Протягом останніх десятиліть у результаті ак¬тивізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.
Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн чоловік), Пекін (по¬над 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн чоловік), а також Далянь, Ухань, Ціндао та ін.
Господарство. У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, «великого стрибка», «культурної революції» і сучас¬них реформ.
У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 pp.) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індуст¬ріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки «великого стрибка». Були поставлені нереальні завдання: за 3-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою «вдосконалення» сільського господарства стало створення «народних комун». Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. «Народні комуни» розукрупнили, селянам по¬вернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в еко¬номіці дещо нормалізувалось. З 1966 року в Китаї почався період «культурної рево¬люції» - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Вна¬слідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни. Завдяки проведенню системи заходів і цю кри¬зу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізу¬вався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин.
У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу («гайге»). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову орен¬ду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло вироб¬ництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств. Водночас у зовнішньоекономічній діяль¬ності Китай перейшов до політики «відкритих дверей», тобто до політики спів¬робітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови віль¬них економічних зон. У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучас¬ному Китаї утворилось п'ять її форм: державна, колективна, особиста, приватна та державно-капіталістична. Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу.
Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Рес¬публіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за аб¬солютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має ве¬ликі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атом¬на промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.
За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структу¬ра господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського госпо¬дарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близь¬ко 1/3. Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних струк¬тур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.
Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість (мал. 102). Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіа¬ційна, космічна, електронна.Структура енергобалансу зберігає «вугільний» характер. Кам'яне вугілля забез¬печує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї. Нафти добувають понад 170 млн тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд кВт/год - КНР посідає четверте місце в світі.