Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі

Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі

План

1. Вступ.

2. Політичні проблеми.

3. Проблеми народонаселення.

4. Екологічні проблеми.

5. Економічні проблеми.

6. Продовольчі проблеми.

7. Соціальні проблеми.

Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (полі¬тологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін.). їх зусиллями наприкінці 60-х-на початку 70-х років XX ст. сформу¬валася нова міждисциплінарна наука — глобалістика. Проте перші наукові передбачення таких проблем були зроблені значно раніше. "Батьком" гло-балістики можна вважати англійського вченого-монаха Т.Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання наро¬донаселення.

У другій половині XIX ст. з'явилося багато праць учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Всесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище дав американський вчений Д.Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p.). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова наз¬ва — "Людина — руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічним проблемам приділяла група європейських вчених, що працю¬вали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокре¬ма, написав 19-томну географію "Земля і люди" і 6-томну працю "Людина і Земля".

Теоретичні основи сучасної глобалістики заклали на початку XX ст. французький учений Теяр де Шарден та український учений В.І.Вер-надський, котрі розробили вчення про "ноосферу" — як сферу панування розуму на нашій планеті.

Велику роль у становленні глобалістики відіграла міжнародна неуря¬дова організація вчених, політичних діячів, бізнесменів, яка отримала на¬зву Римський клуб. На замовлення Римського клубу було виконано ряд моделей глобального розвитку. Першою і, мабуть, найбільш песимістичною була модель Д.Форестера і Д.Меддоуза, яка пройшла ряд стадій ("Світ-1", "Світ-2", "Світ-3") і відома як доповідь Римського клубу у 1972 р. під на¬звою "Межі росту". Творці моделі прийшли до висновку, що коли збере¬жуться післявоєнні темпи росту населення, споживання сировини і енергії та забруднення довкілля, то людство неминуче чекає глобальна катастро¬фа найпізніше наприкінці XXI ст. Тому автори "Меж росту" пропонували зупинити ріст світової економіки, законсервувавши відсталість більшості країн світу.

Ця модель була піддана гострій критиці (особливо вченими колишньо¬го соціалістичного табору), але виконала свою позитивну роль тим, що привернула увагу широкої світової громадськості до глобальних проблем. "Межі росту" в науці, енергетична та сировинна криза, що почалася у 1973 р. в економіці, сприяли швидкому переходу передових країн світу на енерго- і матеріалозберігаючі та природоохоронні технології, а також по¬шукам шляхів виходу людства із передкризового стану. Про такі пошуки свідчать назви наступних доповідей Римського клубу: "Людство на роздо¬ріжжі" М.Месаровича і Е.Пестеля (1974 p.), "Перегляд міжнародного по рядку" Я.Тінбергена (1976 p.), "Цілі для людства" Е.Ласло (1977 p.); "Поза межами віку марнотратства" Д.Габора і У.Коломбо (1978 p.). Дуже цікавою с праця "Дороговкази в майбутнє" (1980 р.) нашого земляка (зараз громадя¬нина Швейцарії) Богдана Гаврилишина, який основну увагу приділив полі¬тичним і соціальним проблемам розвитку людства і вже тоді передбачив розпад світової соціалістичної системи і Радянського Союзу.

Усі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на полі¬тичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.