Аргентина

В економічному відношенні Аргентина - одна з найбільш розвинутих країн Латинської Америки. ВНП на душу населення становить 2370 доларів за рік. Але економіка її значною мірою залежить від іноземного капіталу. Однак держава продовжує зберігати міцні позиції в атомній промисловості, видобутку нафти, газу і вугілля, виробництві електроенергії, військовій промисловості, виплавці чавуну і сталі, залізничному транспорті, морському судноплавстві. Іноземний капітал майже повністю контролює автомобільну, тракторну, нафтохімічну, хімічну, фармацевтичну, тютюнову промисловість, будівництво.

У важкій індустрії виділяються машинобудування, нафтопереробка, чорна металургія. Є цементні, целюлозно-паперові підприємства. Розвинуті текстильна, шкіряно-взуттєва галузі. Провідна галузь - харчова.

Аргентина спеціалізується на товарному виробництві продуктів тваринництва, зернових і олійних культур. За виробництвом та експортом м'яса (2,5 млн. т на рік, понад 50 млн. голів великої рогатої худоби), за настригом вовни Аргентина посідає одне з перших місць у світі.

Близько 80 відсотків вартості експорту припадає на сільськогосподарську продукцію. Основні сільськогосподарські культури - пшениця, кукурудза, соя; плодівництво і виноградарство (розвинуте виноробство). Аргентина - один з найбільших у Латинській Америці виробників парагвайського чаю - маті та екстракту кебрачо. Понад 80% експорту - сільськогосподарська продукція: м'ясо і м'ясопродукти, шкіра, вовна, зернові тощо.

Експорт: м'ясо, м'ясопродукти, вовна, шкіра, зернові, олійні, молочні продукти, устаткування.

Імпорт: машини і промислове устаткування, сировина і напівфабрикати, паливо.Різке загострення в грудні минулого року ситуації в Аргентині (масові хвилювання, введення надзвичайного стану, відставка президента та уряду, заява Аргентини про призупинення виплат по зовнішнім боргам) стало закономірним наслідком наростаючої упродовж минулих років великомасштабної політичної, фінансової і социальної кризи. "Банкрутство" економічних реформ в Аргентині, здійснюваних з початку 90-х рр., які донедавна розглядалися як зразок підходу до економіки, що розвивається, спеціалісти безпосередньо пов'язують з прорахунками економічної політики, яка проводиться у суворій відповідності з порадами МВФ.

Суть аргентинських фінансових перетворень полягала в доларизації національної фінансової системи на основі принципів "currency board" ("валютної ради"). Основними заходами були прирівняння песо до долара і пряме пов'язування емісії грошей з валютними резервами Центробанку. Це значно підвищило фінансову стабільність, але обмежило можливості економічного маневру (наприклад, облікова ставка змінювалася відповідно до американської навіть тоді, коли економіка країни цього не потребувала).

В перші роки ці реформи, які проводилися в умовах високого рівня довіри населення президенту країни, дозволили Аргентині домогтися стабільності національної грошової одиниці і побороти гіперінфляцію. Це забезпечило надходження в країну інвестицій і високі темпи росту. Однак платою за фінансову стабілізацію стали висока залежність економіки від іноземних інвестицій, зовнішньоторговельний дисбаланс і високий рівень безробіття (18%). І вже четвертий рік продовжується найтриваліший в історії країни спад виробництва (в 2001 р. - 11%) з усіма його соціальними наслідками.

Сукупний розмір боргу сягнув 155 млрд. дол. (зовнішній - 132 млрд. дол., з яких близько 50 млрд. дол. становить просрочений борг держави перед банками), що в п'ять разів більше річного експорту. Щорічне зниження бюджетних витрат лише поглиблювало спад і посилювало соціальну напруженість. Характерно, що криза виникла при зовнішньо стабільних фінансових показниках - незмінний курс песо і фактично відсутність інфляції.

Аргентинську кризу, як правило, пояснюють жорсткою "прив'язкою" курса песо до долара і проблемою зовнішнього боргу. Її навіть використовують як аргумент проти політики сильної національной валюти і стабільного валютного курсу.

Однак насправді причини кризи полягають у непродуманій грошово-кредитній і бюджетній політиці, яка не враховувала специфіку потреб економіки країни і сліпо наслідувала стандартні вимоги МВФ (урізання непроцентних витрат, досягнення бездефіцитного бюджету здебільшого шляхом залучення займів, пріоритет виплати зовнішніх боргів). Цей курс не вирішив внутрішніх соціальніх та економічних проблем, призвів до кризи у фінансовій сфері, стабільність якої прагнули забезпечити. Таким чином, досвід Аргентини ще раз підтвердив давно відому істину - не буває сильних фінансів у країні зі слабкою економікою.