Білорусь

Хоча президент О.Лукашенко оголосив у 1995 році про успіхи своєї політики стабілізації, МВФ піддав критиці фінансову політику Білорусі і скасував програму надання Мінську кредиту в 300 млн. доларів. Заснування у січні 1995 року митного союзу з Росією призвело до підвищення імпортних тарифів для білоруських споживачів з 5% до 20%, а пізніше - до 40%.

Згідно з офіційними даними, у Білорусі з 1997 року обсяги виробництва щорічно збільшуються на 7-10%, але це зростання в основному базується на виробництві товарів за держзамовленням, більшість яких залишаються не оплаченими. Відсутність структурних реформ призвела до послаблення підприємницького сектора і нестабільності банківського сектора економіки. Держава продовжує виплачувати субсидії сільськогосподарському сектору і зберігає контроль за цінами. Незважаючи на лібералізацію валютного ринку для приватних осіб наприкінці 1997р., держава зберігає контроль над обмінним курсом валют для підприємств та організацій, що призводить до відтоку іноземного капіталу.

Внаслідок економічної кризи в Росії у 1998 році Білорусь зазнала великих збитків у промисловості, торгівлі і сільському господарстві.

Економічна історія

За радянської влади Білорусь перетворилася в одну з провідних індустріально-аграрних республік СРСР. Промисловість розвивалася особливо швидко у післявоєнні роки, коли були збудовані великі підприємства з виробництва тракторів, автомобілів, штучного волокна і радіоапаратури.У радянський період у Білорусі був створений потужний агропромисловий комплекс.

Розвивалося добування і переробка калійних солей, які давали майже половину хімічних добрив, що виготовлялися в колишньому СРСР. Сільське господарство Білорусі, володіючи лише 1,6% розораних земель колишнього Радянського Союзу, давало 33% всієї картоплі, 13% м'яса і 15% молока.

Дезінтеграція Радянського Союзу паралізувала білоруську економіку, оскільки значна її частка залежала від стабільного постачання деталями і комплектуючими з інших радянських республік. Коли необхідні комплектуючі перестали надходити, багато заводів змушені були різко скоротити виробництво і звільнити велику кількість робітників. В середині 1990-х років уряд, намагаючись попередити можливий крах промислового виробництва, розпочав налагодження прямих економічних зв'язків з тими регіонами Росії, в яких білоруські товари користувалися попитом і звідки в Білорусь надходили комплектуючі і сировина.

Економічна географія

Мінськ - не лише столиця, але й найбільший промисловий центр Білорусі. Тут випускається чверть всієї промислової продукції країни. Іншими великими промисловими центрами є Гомель (сільськогосподарське обладнання і кабелі), Могильов (електроніка і штучне волокно), Бобруйськ (шини), Брест (електроніка, шерстяні тканини і споживчі товари тривалого використання), Гродно (продукція хімічної промисловості, текстиль), Полоцьк (штучне волокно і продукти нафтохімії).

Головні сільськогосподарські райони розташовані в центрі республіки і на південно-східній рівнині, але радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської аварії на 40-50% зменшило площі оброблюваних земель і поголів'я худоби в цих районах.

Підприємства лісової промисловості розміщені переважно на півночі і південному заході. Видобуток калійних солей здійснюється на Поліссі.

Енергетика

За радянської влади велика частина необхідного Білорусі палива надходила з РРФСР у вигляді нафти, природного газу і вугілля. Теплові електростанції виробляли дві третини електроенергії країни.

Після розпаду Радянського Союзу поставки дешевого палива припинилися, і Білорусь зіткнулася з енергетичною кризою. Білоруський уряд звернувся до Росії за допомогою, пропонуючи концесії в промисловості і військовій сфері в обмін на поставки нафти і природного газу. Через економічну кризу в Росії у 1998 року Білорусь отримала на 5% нафти менше, ніж у 1997-му. Восени 1998 року борг Білорусі Російській Федерації становив 1,5 млрд. дол., у т.ч. "Газпрому" 250 млн. дол.