ДЕМОГРАФIЧНI ПЕРСПЕКТИВИ КИЄВА

Глибока та затяжна системна криза в Україні є одночасно і демографічною кризою, тобто кризою демореальності, яка проявляється в погіршенні якісних та кількісних характеристик населення і його відтворення. Криза демореальності має глобальний характер: вона охопила всі демографічні процеси, міське та сільське населення. У м. Києві, як і в решті міст України, вона набула особливо гострої форми, гальмуючи вихід із соціально-економічної кризи, погіршуючи передумови для сприятливого демографічного майбутнього столиці.

Одним із важливих проявів кризи демореальності є падіння народжуваності. У 90-ті роки та на початку нового сторіччя в Києві швидко посилювалися негативні тенденції у її динаміці: чисельність народжених зменшилася з 31,6 тис.у 1990р. до 21,2 тис.у 2002р., а загальний коефіцієнт народжуваності — відповідно з 12,0 до 8,1 живонароджених на 1 тис.населення. Сумарний показник народжуваності у 2002р. — 1 дитина на жінку. Середній розмір домогосподарства у столиці, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001р., становив 2,7 особи. Більшість шлюбних пар міста обмежуються народженням однієї дитини або залишаються бездітними. Слід зазначити, що у 2001р. порівняно з 2000р. чисельність народжених у Києві збільшилася на 0,4 тис., а у 2002р. порівняно з 2001р. — на 1,8 тис.Але, як показує аналіз, це є не «переломом» у тенденції падіння народжуваності, як здається деяким політикам — надмірним оптимістам, а так званою «компенсацією» відкладених раніше народжень. Незважаючи на певне підвищення, сучасна народжуваність у столиці є надзвичайно низькою: вона не забезпечує навіть половину рівня, необхідного для простого відтворення населення.

Основна причина падіння дітородної активності людей у сучасних умовах полягає в тім, що задоволення потреби в дітях, материнстві й батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим елементарніших, чим нижчий рівень життя сім'ї. I хоч Київ є більш благополучним порівняно з іншими регіонами України, але й тут відтворення населення економічно не забезпечується.

З цієї самої причини в першій половині 90-х років відбулося загострення кризової ситуації стосовно стану здоров'я населення, що спричинило й підвищення його смертності. Чисельність померлих зросла з 22,7 тис.у 1990р. до 27,6 тис.у 2002р., а загальний коефіцієнт смертності — відповідно з 8,7 до 10,6 на 1 тис.населення. Починаючи з 1996 року, ріст смертності тимчасово припинився, але закріпити цю сприятливу динаміку без відчутного підвищення рівня життя та ефективності функціонування системи охорони здоров'я не вдалося. Середня тривалість життя киян у 1999р. становила 66,5 років — у чоловіків і 74,6 — у жінок, тобто відповідно на 2,4 та 0,9 року менше, ніж у 1989р. У наступні роки й дотепер смертність продовжує підвищуватися.

Несприятливе співвідношення рівнів народжуваності та смертності призвело до депопуляції, яка почалася в 1993р. Це означає, що на плечі киян ліг «демографічний хрест»: так почали називати в зарубіжній пресі перетин кривих народжуваності й смертності, викликаний протилежною спрямованістю їх динаміки. Така назва цього явища має не лише метафоричний зміст, а й символізує труднощі, з якими стикаються спільноти, охоплені депопуляцією. Протягом 1993—2002 рр. унаслідок депопуляції населення м.Києва скоротилося на 72,6 тис. осіб, у тому числі у 2002р. — на 6,5 тис. Соціально-економічна криза та спричинене нею зубожіння більшості населення зумовило зменшення його міграційної рухливості. У 90-ті роки міграційний приріст у столиці порівняно з попереднім десятиріччям зменшився у п'ять разів.

Негативні тенденції в демографічних процесах призводять до поглиблення старіння людності: частка непрацездатних за віком осіб у загальній чисельності населення збільшується, а частка дітей до 15 років зменшується. Відтак підвищується економічне «навантаження» на працездатних осіб, виснажується демовідтворювальний потенціал вікового складу населення, що має далекосяжні наслідки. Для того щоб знівечений попереднім несприятливим перебігом соціально-економічних подій віковий склад населення нормалізувався, навіть у сприятливих соціально-економічних умовах потрібні десятиліття [1].Одним із ефективних засобів аналітичної оцінки демографічної ситуації є демографічний прогноз, який є пронозом-попередженням (застереженням) [2]. У відділі демографії і відтворення трудових ресурсів Iнституту економіки НАН України був виконаний багатоваріантний демографічний прогноз чисельності й статево-вікового складу населення м.Києва до 2050р. [3]. В основу прогнозу покладений аналіз довготривалих тенденцій демографічних процесів, що склались у місті, а також їх деформацій у роки соціально-економічної кризи [4]. Вироблений проноз засвідчив великий руйнівний потенціал сучасної демографічної ситуації в Києві та відсутність достатнього демовідтворювального потенціалу для зростання чисельності киян. Протягом усього прогнозного періоду місту буде притаманне природне зменшення населення, яке з часом наростатиме. Як наслідок, показник життєвості, тобто співвідношення чисельності народжених і померлих, за станом на останнє п'ятиріччя прогнозного періоду, за різними варіантами прогнозу, становитиме 0,24—0,49. Для збереження чисельності населення місто потребуватиме значного міграційного приросту, який перетвориться на основний чинник формування його чисельності. Величина цього приросту визначальною мірою залежатиме від соціально-економічних можливостей міста (приміром, забезпечити прибулих житлом і робочими місцями), а також змісту принципів демографічної політики щодо міграційних процесів.