Грузія (політичний, економічний розвиток, останні півроку)
Увечері 23 листопаду 2003 року, після багатоденних мітингів опозиції, Едуард Шеварднадзе оголосив про свою відставку: "Я пішов. З опозицією відбулася людська розмова. Я прийняв рішення піти". На питання, куди він направиться, екс-президент сказав: "Додому. Буду писати мемуари".[4]
Західні оглядачі продовжують коментувати становище у Грузії після відставки президента Шеварднадзе. На думку багатьох оглядачів, перед новим керівництвом лежать надзвичайно тяжкі проблеми.[10]
Газета «Вашингтон таймс» містить коментар Мартіна Сіффа, який на самому початку ставить запитання: чи успішна безкровна революція у Грузії насправді допоможе цій країні забезпечити своє демократичне, стабільне і процвітаюче майбутнє? Звичайно, грузинське населення, веде далі автор, продемонструвало свій ентузіазм і рішучість у справі відновлення бажаних відносин із Західною Європою і Сполученими Штатами. Грузія радо вступила б до союзу НАТО і Європейського союзу. Однак грузинським керівникам доведеться тепер мати справу з російським президентом Путіним. Кремль постійно й рішуче тисне на Грузію, змушуючи її іти в ногу з Москвою. З огляду на стратегічне положення Грузії, її близькість до Каспійського басейну і сусідство з Чечнею Росія зацікавлена в дальшому утриманні на її території своїх військових баз. Москва підтримує близькі стосунки із керівниками Аджарії і Абхазії – двох грузинських автономних республік, які залишаються дестабілізуючим фактором для Грузії. Як з усього видно, закінчує коментатор, Росія без захоплення ставиться до прозахідних симпатій у Грузії, тому, попри добрий старт, на його думку, грузинських керівників очікує довгий і тяжкий шлях.[10]
Повалення режиму Шеварднадзе може стати останньою перемогою опозиції. Тепер політикам, які пришли до влади, потрібно буде налагодити життя в країні, що страждає від убогості, безробіття, корупції і постійних відключень світла. Для цього, крім всього іншого, необхідно уникнути повторення громадянської війни. Від свого попередника Бурджанадзе, Жбанія і Саакашвілі відрізняються молодістю, рішучим настроєм на зміни і безхмарні відносини з Заходом. Найближчі події покажуть, чи досить цих якостей для ефективного вирішення численних грузинських проблем.
У СРСР Грузія вважалася однієї із самих багатих і процвітаючих республік - "радянською Швейцарією". Однак соціальні потрясіння і цивільне протистояння початку дев'яностих разом з руйнуванням існуючої системи постачання і збуту привели до повного розпаду економіки країни. У 2002 році ВВП Грузії з її п’ятимільйонним населенням склав, за даними Всесвітнього банку, 3,3 мільярди доларів США. Це не тільки менше одної вісімдесятої внутрішнього валового продукту тієї ж Швейцарії, але і всього лише 40% від ВВП Грузії 1990 року.
Середня зарплата в Грузії складає 125 лари (близько 50 доларів США). При цьому пенсіонери одержують 7 лари на місяць. На ці гроші можна купити 7 буханців хліба. Велика частина створених під час форсованої радянської індустріалізації заводів, включаючи найбільший металургійний завод у Руставі, стоять вже 12 років. Тому провідною статтею експорту з Грузії є металевий брухт, фактично розхищаємий ентузіастами з промислових ділянок. У ситуації промислового колапсу жителі Грузії знаходять для себе вихід в еміграції (близько 1 мільйона грузинів живе за кордоном, з них 700 тисяч - у Росії) у сільському господарстві або в тіньовій економіці.
В аграрному секторі в даний момент зайнята майже половина населення. Після розпаду і приватизації радянських колгоспів, сільським господарством займаються в основному фермери-приватники. Клімат Грузії дозволяє їм забезпечувати власні потреби і продаж овочів і фруктів у невеликих обсягах. Однак гнітюча кількість фермерів живе в убогості, тому що відсутність сучасних технологій, вільних засобів, а також структури переробки і збуту сільськогосподарської продукції не дозволяє їм налагодити масштабний експорт.[10]
Важливою складовою грузинського експорту могли б стати такі продукти, як вино і мінеральна вода. ДО 1995 року завод "Боржомі" скоротив виробництво з 300 до 5 мільйонів пляшок на рік. Однак, будучи приватизований, завод намагається повернути бренду привабливість на ринку, розраховуючи в основному на Росію і країни СНД. Зараз на "Боржомі" приходиться 7 відсотків легального експорту з країни. Розширюють експорт і виноробні компанії.Однак розвитку торгівлі й експорту заважає корупція. При середній зарплаті, що не перевищує 50 доларів США, співробітники держапарату не можуть стати рушійною силою позитивних змін. В основному вони зацікавлені в збереженні існуючих корупційних схем. Це відбивається й у податковій політиці. Торік консолідований доход склав тільки 16,6% ВВП, податок з обороту - менш 5% ВВП, податок на доходи - 1,8%, податок на прибуток -1,3%. Велика частина економіки Грузії залишається в тіні, а бюджет - у постійному дефіциті.
Від цього страждають не тільки бюджетники і пенсіонери, але і все населення. Однієї з найважливіших проблем Грузії є енергетика. Зимові відключення світла й опалення є зовсім нормальною справою не тільки в регіонах, але й у Тбілісі. При цьому, якщо в попередні роки країні хоч якось вдавалося виживати за рахунок західної допомоги, що надходить в основному зі США (щорічний обсяг американської "енергетичної" програми складав 36 мільйонів доларів), у 2003 було оголошено про значне скорочення цієї підтримки. В таких умовах у Грузії залишався одні варіант: звернутися до Росії, - і восени були укладені угоди з РАО ЄС і "Газпромом" про постачання російського газу й електрики за зниженими цінами.