Країни Західної Європи

Головною формою міського розселення є агломерації. Багато з них налічує понад 1 млн чоловік. Найпотужнішими агломераціями є Лондонська (близько 13 млн чо¬ловік) та Паризька (понад 9 млн чоловік). Є у регіоні також потужні мегалополіси. наприклад, Англійський і Прирейнський (останній охоплює території Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Франції). За кількістю великих міст та їх густотою Західна Європа випереджає Північну Америку. Але людність західноєвропейських міст ниж¬ча за північноамериканські, їх приміські зони менш розвинуті.Погіршення екологічних умов у містах, велика концентрація людей і промисло¬вих об'єктів призводять до ускладнення умов проживання міських жителів, тому у регіоні спостерігається постійний виїзд людей на проживання з центральних ра¬йонів у приміську зону та сільську місцевість. Темпи зростання кількості жителів периферійних районів агломерацій вищі, порівняно з темпами зростання міських жителів. Села Західної Європи значно відрізняються від сільських поселень Східної Європи своїми функціями та способом життя населення (мал. 48, 49).

Господарство країн Західної Євро¬пи дуже розвинуте і характеризується високими показниками сумарного ВВП та доходів на душу населення (мал. 50). Країни регіону мають ін¬тенсивні внутрішні, а також зовнішні економічні зв'язки з усіма регіонами світу, зокрема з основними центрами світового господарства.

Порівняно з Англо-Америкою та промислове розвинутими країнами АТР. темпи економічного розвитку країн Західної Європи дещо нижчі. Нижчі також показники ВВП на ду¬шу населення. Проте Західна Європа була і залишається одним з основних центрів розвитку світової цивілізації.

Протягом століть політична карта регіону неодноразово перекроювалася. Після воєн або складних політичних катаклізмів змінювалися кордони, ви¬никали та розпадалися окремі держа¬ви і навіть імперії. Сучасного вигляду політична карта Західної Європи набу¬ла після Другої світової війни. На по¬чатку 90-х років XX ст. відбулися ос¬танні істотні зміни.

Найважливішою подією в економічному та політичному розвитку Європи XX ст. стало створення Європейського Союзу.

У 1992 році країни-учасниці ЄС у нідерландському місті Маахстрихті уклали угоду про створення політичного та валютно-фінансового союзу («Маахстрихтський акт»), згідно з якою у країнах Євросоюзу діятимуть Спільний центральний банк, до кінця століття буде впроваджена єдина валюта, а вже нині між країнами, що підписали так звану Шенгенську угоду, діє безвізовий режим поїздок громадян та спрощений митний режим.

Починаючи з 1993 року, в єдиному європейському просторі відбувається вільний рух товарів, капіталу, робочої сили. Відкрита економіка, раціональне використання робочої сили та розумна організація виробництва сприяють досягненню таких най¬важливіших цілей ЄС: збереженню довгострокового миру між країнами, що раніше протягом попередніх століть ворогували; шануванню національних особливостей країн-учасниць; «підтягуванню» рівнів економічного розвитку країн-учасниць до максимально високих показників.

Громадяни Європейського Союзу можуть вільно працювати, вчитися і виходити на пенсію у будь-якій країні Союзу. Дипломи про освіту дійсні в усіх країнах, що підписали угоду. Передбачається створення єдиного європейського диплома про¬фесійної освіти.

До участі у ЄС прагнуть і центральноєвропейські країни. Так, асоційованими членами ЄС вже стали Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія та Румунія. Бажають брати участь в ЄС й інші центральне- та східноєвропейські країни - країни Балтії, Україна та Молдова.

Важливими політичними інструментами, що регулюють міждержавні відноси¬ни в Європі, стали Рада Європи, Парламентська асамблея РЄ, Європарламент, Ра¬да Безпеки і Співробітництва в Європі (РБСЄ). До Ради Європи прийнято майже всі держави Центральної Європи та нові держави, що утворилися після розпаду СРСР. Україна членом Ради Європи стала у 1995 році. Станом на кінець 1996 року до Ра¬ди Європи входило 39 країн.

Загалом, в 90-і роки XX ст. в Європі сформувалося кілька інтеграційних утво¬рень, поля взаємодії яких частково перекриваються. У Західній Європі, як зазна¬чено вище, інтеграційне ядро становлять країни ЄС. Інші держави мають з ними тісні економічні зв'язки. Країни Центральної Європи дуже зацікавлені в розши¬ренні аналогічних економічних зв'язків. Північна Європа (Скандинавські країни та Ісландія) окрім західноєвропейських мають і регіональні проблеми, які розв'я¬зуються в рамках північноєвропейської інтеграції. Саме на зв'язки з цією частиною Європи насамперед орієнтуються нові незалежні країни Балтії - Литва, Латвія та Естонія. У Центральній Європі майже всі колишні соціалістичні країни взяли курс на приєднання до ЄС та інших європейських структур.