Лаос
Після досягнення незалежності державною мовою країни була оголошена лаоський. Він має свій складовий лист, близьке до листа монов Бірми.
Найбільш розповсюдженою релігією в Лаосу є буддизм тхеравади, що сповідають лао і тань. Серед горців широко поширені різні родо-племенние вірування. Пережитки традиційних вірувань можна зустріти й у місцевих буддистів: вони почитають парфумів «фи», що уособлюють мертву і живу природу.
Лаос відноситься до числа країн, яких торкнувся «демографічний вибух»: населення росте швидкими темпами, приріст складає 2,2% у рік. У 90-і роки чоловіків і жінок нараховувалося приблизно нарівно.
З економічно активного населення (1,5 млн. чоловік) понад % зайнято в сільському господарстві і близько 5 % у промисловості і ремеслах.
На розміщення населення по території Лаосу величезний вплив зробили природні умови — гірський рельєф, густа річкова мережа, розходження в кліматі. Більшість населених пунктів і основна частина населення зосереджені по берегах рік: якщо середня щільність населення країни 115 чоловік на 1 кв. км, те в долинах, де проживає майже % усіх лаоських жителів, вона в 5 разів вище. А в деяких гірських районах на 1 кв. км приходиться менш 1 чоловік.
У Лаосу в останні два десятиліття підсилився процес урбанізації, міське населення виросло в 5—7 разів і до початку 70-х років складало 15% усього населення. Одним з важливих факторів росту міського населення в 60-х роках була тривала нестабільність положення в країні, що змушувала селянські родини шукати в містах укриття під час активізації воєнних дій. Відновлення мирного життя дозволило тисячам біженців повернутися в рідні місця. Основна частина лаоського міського населення — це лао, а також тань.
Найбільш значні міста країни — В'єнтьян, Саваннакхет, Луангпха-банг. Інші міста невеликі і нараховують 10—12 тис. жителів.
Найбільше місто Лаосу — її столиця В'єнтьян («місто Місяця»), у якому живе близько 200 тис. чоловік. Це одне з найдавніших міст країни, що зберіг, хоча іноді й у зруйнованому виді, численні пагоди. Місто, центр якого забудований кам'яними будинками, тягнеться на кілька кілометрів уздовж берега Меконгу. В'єнтьян — культурний і торговий центр країни. Тут знаходяться основні навчальні заклади, археологічний музей, державна бібліотека. У 60-х роках у столиці побудований новий будинок Народних зборів, міський ліцей, нові кінотеатри. В'єнтьян найбільш розвитий і в промисловому відношенні.
На противагу йому Луангпха-банг, що був раніше королівською резиденцією, зберіг риси старого міста, забудованого численними торговими крамничками і пальовими глинобитними будинками. Над містом піднімається 31 пагода. Як і багато років тому, Луанг-пхабанг просипається під ритмічний дріб барабанів пагоди Фу-Си, спорудженої в центрі міста в XVIII в. Тут же знаходиться будинок колишнього королівського палацу (зараз перетвореного в державний музей), а в пригороді збереглися священні гроти зі статуями Будди.
ГосподарствоНапередодні переходу влади в руки народу Лаос входив у число 25 найбідніших країн світу і мав один з найнижчих рівнів національного доходу на душу населення. Національна промисловість у ньому тільки зароджувалася, сільське господарство — основа всієї економіки — носило в більшості районів натуральний і напівнатуральний характер. Товарно-грошові відносини в країні були розвиті слабко: з 10 лаосцев на початку 70-х років 6 чоловік нічого не купували і нічого не продавали на ринку, залишаючись поза сферою грошового обігу. Відсталість соціально-економічної структури Лаосу протягом піввікового періоду штучно підтримувалася французькими колонізаторами. І хоча після ліквідації колоніального режиму в Лаосу відбулися деякі соціально-економічні зміни, країна, утягнена в орбіту громадянської війни, протягом майже 30 років не могла приступити впритул до перетворення своєї економіки. Майже % населення Лаосу (до 700 тис. чоловік) перетворилася в біженців без даху і їжі. Величезний збиток у військові роки був нанесений сільському господарству: полючи закидалися, знижувалися врожаї.
Тривалі воєнні дії в Лаосу заважали приватним підприємцям вкладати капітал в економіку країни. Постійна недостача капіталів змушувала Лаос звертатися по економічною допомогу за кордон. Фінансові засоби, виділювані Лаосу в 50—60-х роках поруч капіталістичних країн і міжнародних організацій, були досить значні — тільки США щорічно надавали йому до 50 млн. дол. Однак ця «допомога» витрачалася в основному не на економічні і соціальні нестатки, а на зміст армії, різних іноземних місій, а також на будівництво аеродромів і доріг стратегічного призначення. Велика частина наданих позичок осідала в кишенях вищих лаоських чиновників і офіцерів. Лаос залишався слаборозвиненою аграрною країною з перевагою докапіталістичних форм господарства і соціальних відносин.