Поняття природно-ресурсного потенціалу та його географічна і економічна оцінка

3.4. Геологічна будова.

Територія плити та Зовнішньої зони складена породами неогенового періоду кайнозойської ери (верхній міоцен): глини, пісковики, гіпси, ангідрити, солі, алевроліти; Внутрішньої зони – породами неогенового періоду (нижній і середній міоцен): конгломерати, пісковики, глини, солі, аргіліти.

В кінці палеогену (25±2 млн. років тому) почалося підняття Карпат. Одночасно відбувалося опускання Передкарпатського крайового прогину, що почав заповнюватися потужними товщами (5-7 км) осадових порід, які називаються мол асами. Це продукти руйнування гір, складені конгломератами, пісковиками, мергелями, що виносились у прилеглий морський басейн. Опускань разом з Передкарпатським крайовим прогином зазнавала і Волино-Подільська плита, частина якої відкололася і утворила Зовнішню зону названого прогину. Море, що затопило в неогені згаданий простір, називають Сарматським, яке в зв’язку з підняттям Поділля і Карпат поступово перетворилось у вузьку лагуну і почало відступати у південно-східному напрямку (9-14 млн. років тому). Вслід за відступаючим морем побігли паралельно одна до одної річки. Кінець неогену ознаменувався і другою фазою карпатської складчастості, утворенням розломів у Внутрішніх Карпатах. У результаті горизонтальних стискань Зовнішня антиклінальна зона Карпат була зірвана по поздовжніх розломах і насунута на внутрішню зону крайового прогину. Насуви в окремих випадках сягають 16-20 км (південний захід району).

В четвертому періоді відбулося кілька етапів материкового зледеніння, що позначилося на розвитку рельєфу регіону. Тектонічні рухи привели до зміни напрямків річкових долин карпатських річок. В даний час Карпати продовжують рости, зазнаючи вертикальних піднять (до 5-11 мм на рік) і горизонтальних переміщень у північно-східному напрямку. Про молодість Карпат свідчать і землетруси, епіцентри яких розміщені далеко за межами України у масиві Вранча (Румунія). Останні сильні землетруси відчувались у межах Коломийського району в 1977, 1986, 1999 та 2000 роках.3.5. Геоморфологічне районування.

Рельєф Коломийського району генетично та історично дуже різноманітний і входить до складу таких геоморфологічних областей і районів (за К.І.Геренчуком):

І. Область Придністровського Покуття, де панує рівнинно-пластовий рельєф з поширенням долинно-балочних форм.

1.Отинія-Коршівський акумулятивний район з поширенням терас середнього рівня (п’ята і четверта тераси) з олинно-балочними формами;

2.Прутський (Коломийсько-Снятинський) район, який представлений терасами нижнього ярусу, акумулятивний, рівнинний.

ІІ. Передакарпатська область. Тут є акумулятивний тип рельєфу різного ступеня і глибини ерозійного розчленування на Передкарпатському передовому прогині.

3.Переніжин-Рожнівський район зі скульптурно-зсувними та ерозійними формами на глинисто-піщаних відкладах дашавської свити Зовнішньої зони прогину.

ІІІ. Підгірська область структурно-ерозійних низькогір’їв, які утворені на піднятих складках Внутрішньої зони прогину.

4.Слободо-Рунгурське структурно-ерозійне низькогір’я.

3.6. Клімат

На клімат району найбільше впливає географічна широта, а також абсолютна висота над рівнем моря, віддаленість від океану, рельєф, що оточує територію області, характер підстилаючої поверхні.

Район одержує 100-105 ккал/см2 сонячної радіації і лежить в двох кліматичних зонах – теплій (східна рівнинна частина) і помірній (західна, північна і південна передкарпатська частина).

Середні температури січня місяця –5о, липня +18 +19оС. Середньорічна кількість опадів на сході – до 700 мм, на решті території – 700-800 мм (крім південного заходу в підгірській області, де кількість опадів максимальна і становить 800-1000 мм). Мінімальні і максимальні температури для Коломиї відповідно –39о і +38оС.