МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У СВІТІ

ВСТУП

Друга половина 20 століття характеризується подальшим збільшенням масштабів господарської діяльності, розширенням зв'язків між різними країнами , поглибленням міжнародного поділу праці. Немає країн , що не взаємодіяли б між собою економічно , не були б включені в систему виробничих відносин і взаємозалежностей. В даний час весь світ - арена взаємозалежної господарської діяльності людей. В економічній літературі й у повсякденній мові широко використовуються поняття “ світова економіка”, “ світове ( глобальне) господарство”. Очевидно, що світ при всій його складності і суперечливості в економічних відносинах являє собою визначену цілісність, єдність.

В економічній літературі немає єдиного розуміння термінів “світова економіка” , “ світове господарство”. Оскільки ці терміни мають широку область застосування , дослідники підкреслюють важливі з їхнього погляду аспекти. У вітчизняній літературі можна виділити кілька підходів.

1.Найбільш поширене розуміння світового господарства як сукупності національних господарств, взаємозалежних системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних відносин.

У цьому визначенні домінантами виступають національно відособлені країни поза залежністю від того, йде їхнє виробництво на внутрішній чи зовнішній ринок. При такому підході затушовуються причини, що визначають взаємозв'язку, стан і перспективи розвитку світового господарства.

2.Відповідно до іншої крапки зору, світова економіка трактується як система міжнародних економічних взаємин, як універсальний зв'язок між національними господарствами. Подібної концепції дотримують багато західних дослідників , зокрема, вважаючи, що міжнародна економічна система включає і торгівлю, і фінансові відносини, а також нерівний розподіл капітальних ресурсів і робочої сили. У даному випадку з полючи зору дослідників випадає виробництво, що багато в чому визначає міжнародні економічні взаємозв'язки.

3.Більш повне тлумачення світового господарства визначає його як економічну систему, що самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мері, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожнім із трьох названих рівнів. У ньому знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворних процесів.

Як видно, усі дослідники визнають, що світове господарство являє собою визначену систему. Основою виникнення й існування системи виступає її цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на досить стійкому рівні. Тільки в цьому випадку можлива регулярна циркуляція відтвореного продукту в глобальному масштабі і забезпечуються постійна діяльність, життєздатність системи, її саморегуляція і розвиток. Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими ним товарно-грошовими відносинами множинністю цін.

Світова економіка відноситься до числа складних систем, що характеризуються множинністю складових її елементів, ієрархічністю, багаторівневістю, структурністю. Економічна міць розподіляється у світі дуже нерівномірно. Три держави – США, Японія і Німеччина, з 9% населення планети, - акумулюють половину світового доходу і володіють більш ніж 1/3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав у залежності від їхнього місця і ролі в цілому впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Остання має і властиві їй як цілому визначені напрямки свого розвитку, але вона не розвивається поза національними господарствами.Система розуміється неоднозначно. При одному підході вона повинна мати загальну мету, що виступає як рушійна сила її розвитку. Усередині такої системи можуть існувати відособлені сектори – підсистеми, що володіють специфічними характеристиками, але проте підлеглі організуючої мети системи в цілому. Інше розуміння системи виходить з того, що вона складається з ряду відособлених підсистем з різними і навіть протилежними цілями. Але вхідні в неї підсистеми повинні бути зв'язані між собою і взаємно впливати один на одного. Така структура систем може мати тимчасовий, перехідний характер, оскільки найбільш життєстійкі підсистеми чи перетворять підкоряють своїм цілям інші. У противному випадку система розпадається.