Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу
Як відомо, однією з підвалин механістичного світогляду є принцип детермінізму — переконання в тому, що будь-які про¬цеси можна пояснити через міцні причинні зв'язки. Ідея причин¬ності, загальної залежності проникала тоді в усі сфери наукового пізнання. Своєрідне відображення дістала вона і в географії, пояснюючи суспільний розвиток цілковито зумовленим природ¬ним середовищем. Таким чином заперечувалися соціальні, суспільні закономірності, і наука, розчленовуючи складні об'єкти та явища, з дивовижною швидкістю засвоювала сферу причинних взаємозв'язків матеріального світу на рівнях, де діють закони фі¬зики і механіки.Проте окремі компоненти географічного середовища функціо¬нують, як невід'ємні частини матеріального світу, «на загальних підставах». Отже, можливе виявлення законів їх функціонування і розвитку за допомогою теоретичного і методичного арсеналу фі¬зики та інших галузей природознавства. Йдучи за цією логікою, географічні, а точніше фізико-географічні науки почали шукати у висновках аналітичних досліджень підтвердження загальності фізичних законів і тим самим успішно долати стан кризи.
Але дослідження поглиблювалися паралельно дробленню, чле¬нуванню природного середовища на незалежні складові елементи. І цей процес членування географічної оболонки призвів зрештою до тези про «зникнення» об'єкта географічного вивчення, а отже, і самої географії.
Не варто думати, що такі уявлення тепер зовсім забуті й ожи¬вають лише в історичних екскурсах, хоча «мода» на них, безпе¬речно, минає. Навіть тепер, коли перед людством вимальовуються одна за одною найскладніші суто географічні проблеми взаємодії природи і суспільства, географію часом обходять під час науко¬вого «поділу» її проблематики.
У цьому зв'язку, на наш погляд, доречно і необхідно вдатися до класифікації наук, принципів виділення їх із загальної систе¬ми наукових знань. Досі не втратила свого значення класифікація наук, яку дав Ф. Енгельс. За цією класифікацією кожна наука «аналізує окрему форму руху або ряд форм руху, що зв'язані між собою і переходять одна в одну». Разом з тим вона є «кла¬сифікацією, розміщенням, згідно з внутрішньо властивою їм послідовністю, самих цих форм руху, і в цьому саме і полягає її значення».
Відповідно до основних форм руху матерії — механічної, фі¬зичної, хімічної, біологічної, геологічної, соціальної — окрес¬люються й основні групи наук. Кожна з них має цілком певний предмет дослідження, що визначає її специфіку та закономірності.
За рубежем і досі мають великий вплив погляди Канта та його послідовників Ріккерта і Вільденбанда, які класифікували науки не за змістом (предметом вивчення), а за підходом, методом ви¬вчення. Кант твердив: «Наші емпіричні знання можна класифі¬кувати двома способами: або стосовно до усталених концепцій про світ, або стосовно до простору і часу, до яких вони фактично належать... Географія і історія охоплюють усю сферу наших сприйняттів: географія — просторові сприйняття, історія — часо¬ві».
Отже, географія вивчає будь-які об'єкти в просторі.
З цим твердженням ніяк не можна погодитися, бо об'єкти географічної науки чітко визначені: географічна оболонка і гео¬графічне середовище у фізичній географії та виробництво в тери¬торіальному розрізі — в економічній географії. Проте, перш ніж усвідомити (на новому рівні і в новому виявленні) свій предмет дослідження, географії і географам довелося пройти тернистий шлях, сповнений помилок.
Згадана тенденція диференціації географії і членування об'єк¬тів її вивчення зумовили поширення думки про унікальність географічних явищ. Логіка, що привела до такого висновку, була простою і зовні цілком правильною. Природне середовище скла¬дається з різнорідних елементів і компонентів, що розвиваються за незалежними один від одного законами. В результаті утворюється неповторний феномен, окремі територіальні частини якого не пов'язані між собою. Функціонують вони так само, як і обо¬лонка в цілому, відповідно до законів фізики, хімії. Проте якихось особливих географічних закономірностей при цьому не спостері¬гається. Отже, предмет географії, як і сама географія, досить відносні. Тому, поділивши вивчення земної поверхні між фізич¬ними (кліматологія, океанологія тощо), хімічними (ґрунтознав¬ство) та біологічними (зоологія та ін.) науками, слід відмовитися від загальних географічних досліджень як практично мало корис¬них і по суті своїй штучних.
І тут, на нашу думку, ми повинні з вдячністю згадати бага¬тьох учених-географів, чиї праці сприяли виявленню складних взаємозв'язків як у самій природі, так і в її відносинах з суспіль¬ством. А. Гумбольт і А. Гетнер, Л. Мечников і А. Григор'єв, О. Воєйков і М. Баранський у свій час глибоко розкривали як предмет географії, так і її проблеми.
І ось, всупереч усталеним у науці уявленням про необхідність розчленування складних явищ на ряд простих, елементарних (як єдино можливий метод пізнання), в географії висувається поняття географічної оболонки'. Академік А. О. Григор'єв обґрунтовує виділення географічної оболонки в складі гідросфери, атмосфери і біосфери, виходячи з її цілісності, з неможливості звести її до окремих складових компонентів. Об'єкт географії у новому ви¬гляді знайшов своє «обличчя».На ідеї цілісності географічної оболонки грунтуються всі сучасні уявлення фізичної географії. Наприклад, апріорно можна твердити, що зміни в будь-якій частині оболонки (територіальній чи структурній) неодмінно позначаються на всіх інших. До важ¬ливих особливостей географічної оболонки слід віднести також наявність кругообігу, ритміку (повторюваність) явищ, безперерв¬ність розвитку. Наслідком безперервності розвитку оболонки є: територіальна диференціація природного середовища, полярна асиметрія, неоднакова швидкість різних процесів.