Особливості розміщення та розвитку світового господарства. Міжнародний поділ праці. Зовнішньоекономічні зв’язки

Виділяють такі етапи формування світового господарства: 1-й — зародження світового господарства в XVI ст. на базі виникнення світово¬го ринку і розвитку економічних відносин; 2-й — формування світового господарства на основі розвитку машинної індустрії і сучасного транс¬порту; 3-й — переважає розвиток «вшир» (перша половина XX ст.) і «вглиб» (друга половина XX ст.) Для цього етапу характерне станов¬лення нового виробництва з переважанням постіндустріальних рис роз¬витку, траненаціоналізація економіки, посилення економічної інтеграції країн, формування глобальних галузей господарства, зміна структури світової торгівлі, зростання інформації і телекомунікації суспільства.

Ступінь участі країни в міжнародному розподілі праці залежить на¬самперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому індустріальне розвинені країни посідають чільне місце в сучасному міжнародному роз¬поділі праці, особливо щодо випуску дорогої продукції (машин, устатку¬вання, товарів тривалого користування). Водночас чимало молодих країн Азії, Африки і Латинської Америки дотепер зберігають сировинну спе¬ціалізацію, яка склалася ще в колоніальну епоху.

Міжнародний географічний поділ праці. Світове господарство на сучасному етапі

Міжнародний географічний поділ праці виражається в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг (внаслідок відмінності у природних умовах і ресурсах, рівні розвитку) і то¬варному обміні цими продуктами на світових ринках. Наприклад, Япо¬нія — найбільший у світі експортер автомобілів, продукції радіоелект¬роніки і робото будування; країни Ближнього Сходу — нафти.

Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці і різноманітними економічними зв'язками у єдиний господарський організм. Сучасне світове господарство перебуває під впливом науково-технічної революції (НТР), початок якої відносять до середини XX ст.

Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу.Іншою важливою особливістю сучасної НТР є докорінні зміни в технічній базі виробництва: широке використання ЕОМ, поява нових хімічних матеріалів, відкриття нових джерел енергії (атомної, термо¬ядерної). Змінюється технологія виробництва. Широко використовують¬ся речовини із заздалегідь заданими властивостями, енергія хімічного синтезу, лазерна техніка та ін. Змінюється структура виробництва, що проявляється ростом частки високотехнологічних і наукоємних вироб¬ництв у загальній структурі виробництва.

Ускладнюється географічна модель світового господарства. До кінця XIX ст. домінував один центр світового господарства — Європа. Потім утворив¬ся другий центр — США. В період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР і Японія. Після другої світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Швденно-Захїдної Азії, Канада, Авст¬ралія, Бразилія. Наприкінці,ХХ ст. на світову арену вийшли країни «пер¬шої хвилі» (Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань) і «другої хвилі» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія). На розвинені країни припадає 51,9% світового ВВП (1998 р.), у тому числі на США — 20,7%, Європейсь¬кий союз — 20,0%, Японію — 7,3%, на нові індустріальні країни Азії — 3,2%, країни, що розвиваються,— 40,2%, на країни з перехідною економ¬ікою — 4,7% Наприкінці XX ст. географічна модель світового господар¬ства набула поліцентричного (багатоцентрового) характеру.

3. Зовнішньоекономічні зв'язки, їх форми та сучасні тенденції змін в умовах нових політичних відносин у світі

У сучасних умовах розвиток різнобічних зовнішньоекономічних зв'язків набуває дедалі більшого значення, їх основні форми: міжнародна торгів¬ля, вивіз капіталу і кредитно-фінансові відносини, науково-технічне співро¬бітництво, надання міжнародних послуг і міжнародний туризм.

Міжнародна торгівля — одна з найрозвиненіших форм для більшості країн світу. В її структурі на готові вироби (машини, устаткування, хіміка¬ти тощо) припадає 75% , на сировинні матеріали і паливо — 25% . Понад 2/3 обороту світової торгівлі становить взаємна торгівля між розвинени¬ми країнами, в тому числі 1/3 — між СІЛА, ФРН і Японією. Головний регіон торгівлі — Європа. Країни, що розвиваються, залежать від-екс¬порту сировини, палива та продовольства.

Участь у світовій торгівлі бере й Україна. Зберігається тенденція пе¬ревищення імпорту товарів над експортом. Найважливіші торгові парт¬нери України: Росія, Туркменія, США, Німеччина, Білорусь, Китай, Польща, Туреччина та ін. Україна повинна прагнути до підвищення в експорті питомої ваги машин і обладнання, товарів тривалого користу¬вання, підвищеної трудомісткості.