Українські ландшафтознавчі школи: історія становлення, теоретико-методологічний фундамент, основні напрями досліджень

Київський університетський ландшафтознавчий центр почав формуватись наприкінці 1950-х – початку 1960-х років. Відлік його заснування можна вести від появи статей О.В.Поривкіної “Ландшафти району Канівського заповідника” (1958) і О.М.Маринича та Н.П.Сироти “Ландшафтно-типологічна карта Житомирського Полісся як основа для фізико-географічного районування” (1959). Творче ядро школи склали О.М.Маринич, А.І.Ланько, О.В.Поривкіна, Н.П.Сирота і П.Г.Шищенко. У 1980-х роках, після переходу О.М.Маринича в Інститут географії Академії наук України, колектив ландшафтознавців Київського університету очолив учень О.М.Маринича – П.Г.Шищенко, а до центру прийшли їх учні – друга хвиля ландшафтознавців (М.Д.Гродзинський, Л.Л.Малишева, С.П.Романчук, Ю.В.Щур). У 1990-х роках центр поповнився третьою хвилею ландшафтознавців (О.П.Гавриленко, Ю.А.Силецький, О.Ю.Дмитрук, Н.М.Михайленко, В.Г.Пазинич, В.Г.Потапенко, О.В.Аріон), підготовлених О.М.Мариничем, П.Г.Шищенком і Л.Л.Малишевою. В цьому ж році докторські дисертації захистили М.Д.Гродзинський, Л.Л.Малишева і В.М.Самойленко. В 2000-х роках до складу центру увійшла четверта хвиля ландшафтознавців (Н.В.Петрина, Л.Ф.Білоус, О.В.Савицька, В.В.Удовиченко, Ю.А.Олішевська, Н.П.Корогода), підготовлених П.Г.Шищенком, М.Д.Гродзинським і В.М.Самойленком. Докторську дисертацію в 2005 р. захистив О.Ю.Дмитрук. Теоретико-методологічний базис Київського університетського ландшафтознавчого центру однорідний і будується на типологічному трактуванні терміну “ландшафт” та вченні про його морфологічну структуру. Основними напрямами досліджень є теоретико-методологічний, ландшафтно-геофізичний та геохімічний, ландшафтно-екологічний, історико-, урбаністично-, природоохоронно-, інформаційно- та естетично-ландшафтознавчий.Київський академічний ландшафтознавчий центр був започаткований в середині 1960-х років зусиллями визначного українського геоботаніка, академіка АН УРСР П.С.Погребняка. З 1965 по 1975 рр. він очолював відділ фізичної географії Сектора географії АН України і разом з Ф.В.Вольвачем і Л.М.Шевченко проводив геофізичні і геохімічні дослідження ландшафтів на комплексних географічних стаціонарах. В 1975 р. відділ очолила Л.М.Шевченко. Приоритетними напрямами досліджень стали геохімічні дослідження ландшафтів і ландшафтне картографування. В 1977 р. захистив кандидатську дисертацію В.С.Давидчук. В 1979 р., після захисту кандидатської дисертації, на роботу у відділ прийшов В.М.Пащенко. В цьому ж 1979 р. відділ очолив проф. В.І.Галицький, а Відділення географії – проф. О.М.Маринич. Вони підготували другу потужну хвилю дипломованих ландшафтознавців (С.Р.Кияк, О.М.Петренко, І.І.Вінниченко, М.М.Лебединський, С.В.Міхелі, Ю.Г.Тютюнник, В.Ю.Пестушко, В.Т.Гриневецький). Беззаперечним лідером центру став проф. О.М.Маринич. В 1990-х роках прийшла третя хвиля ландшафтознавців, що захистили кандидатські дисертації під керівництвом О.М.Маринича, В.С.Давидчука і Л.М.Шевченко (К.Ф.Коваленко, Ю.А.Силецький, Л.Ю.Сорокіна, Я.І.Ющенко). В 1992 р. докторську дисертацію захистив В.М.Пащенко. В 2000-х рр. кандидатські дисертації під науковим керівництвом В.М.Пащенко і О.М.Маринича захистили Д.Д.Гурова, В.В.Харченко і В.М.Чехній (четверта хвиля). Теоретично-методологічний фундамент Київського академічного ландшафтознавчого центру неоднорідний. О.М.Маринич поділяє погляди М.А.Солнцева на визначальну роль літогенної основи у ландшафтогенезу, але не визнає ландшафт як вузлову одиницю територіального поділу. Таких же поглядів притримуються В.М.Пащенко, В.Т.Гриневецький і О.М.Петренко, які закінчували Київський університет і вчилися у О.М.Маринича, А.І.Ланько, О.В.Поривкіної, Н.П.Сироти і П.Г.Шищенко. В.С.Давидчук поділяє погляди свого вчителя – М.А.Солнцева. Основними напрямами досліджень є розробка теоретико-методологічних засад постнекласичного ландшафтознавства, теоретичних засад і методики дослідження ландшафтного різноманіття України, теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень, конструктивно-географічних засад раціонального природокористування в Україні, вивчення ландшафтних передумов і чинників розбудови екомережі України, обґрунтування радіоекологічного моніторингу і реабілітації радіоактивно забруднених земель з використанням ГІС-технологій, стаціонарні геофізичні і геохімічні дослідження ландшафтів, ландшафтне картографування і фізико-географічне районування України.Кримський ландшафтознавчий центр почав формуватись у Сімферопольському (зараз Таврійському) університеті одночасно з Київським університетським центром. Початком можна вважати статті викладачів Сімферопольського університету В.Г.Єни (“Фізико-географічне районування Кримського півострова”) і П.Д.Подгородецького (“Фізико-географічні райони та типи місцевості Тарханкутського підняття”), що були надруковані відповідно у 1960 і 1961 роках. На початку 1970-х років до складу Кримського ландшафтознавчого центру увійшли доценти Л.А.Багрова, М.А.Оліферов і Г.Є.Гришанков, в 1980 р. – доцент В.О.Боков, який зарекомендував себе як фахівець з теоретичного ландшафтознавства. В 1984 р. він очолив кафедру фізичної географії і ландшафтної екології Сімферопольського університету, а в 1990 р. захистив докторську дисертацію. В 1999 р. докторську дисертацію захистила К.А.Позаченюк – вихованка доцента Г.Є.Гришанкова. Сьогодні професори В.О.Боков і К.А.Позаченюк є лідерами Кримського ландшафтознавчого центру. Крім названих вчених, кадровий потенціал центру складають доценти Т.В.Бобра, О.І.Личак та І.М.Огородник, підготовлені в останні роки професорами В.О.Боковим і А.М.Оліферовим. Теоретико-методологічний базис Кримського ландшафтознавчого центру різнорідний. Професор В.Г.Єна і доцент Л.А.Багрова поділяють погляди Л.С.Берга, К.І.Геренчука, А.Г.Ісаченка, С.В.Калесника і М.А.Солнцева на географічний ландшафт як вузлову одиницю в ієрархії природних територіальних комплексів. П.Д.Подгородецкий більш тяжіє до поглядів М.О.Гвоздецького, А.М.Маринича і П.Г.Шищенка, які підтримують “солнцевське” розуміння літогенної основи як провідного чинника ландшафтогенезу і вчення про морфологічну структуру ландшафту, але не поділяють погляд на ландшафт як індивідуальну територіальну одиницю. Г.Є.Гришанков був учнем Ф.М.Мількова і не визнавав ні індивідуального, ні топологічного трактування поняття “ландшафт”, як і закону нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів. Професор К.А. Позаченюк поділяє погляди свого вчителя – Г.Є.Гришанкова. Основними напрямами досліджень є вивчення просторово-часової організації ландшафтних комплексів, позиційних властивостей ландшафтів, теоретичних засад екотонізації ландшафтної сфери, структури та динаміки гірських ландшафтів Криму, розробка теоретико-методологічних засад ландшафтознавчої експертології та ландшафтознавче обгрунтування екологічної експертизи та екологічного моніторингу Криму з використанням ГІС-технологій, розробка методики оцінки геоекологічних ситуацій в Криму на ландшафтній основі і нормування антропогенного навантаження на ландшафтні комплекси, обгрунтування кримської регіональної екомережі, нормування антропогенного навантаження на ландшафти Криму, обгрунтування проектів та схем природокористування, інформатизація ландшафтознавчих досліджень.