Танзанія
Давні часи
Люди з давніх-давен жили на території Танзанії. Численні знахідки найстаріших залишків первісних людей дозволяють вважати Танзанію "колискою людства".
Середньовіччя
Ще у 8 ст. Занзібар й інші острови біля східного узбережжя Африки були базою для арабів, що торгували з материком. Ці острови називали країною Зендж.
Згодом Занзібар перетворився на незалежний мусульманський султанат, що розвивав торгові зв'язки з країнами Близького Сходу й Індійського субконтиненту.
У 16-17 стст. він знаходився під владою португальців, а у 18 ст. потрапив під вплив султанів Оману. У 1832 султан Оману Саїд Саййід переніс на Занзібар свою резиденцію. Незабаром тут виник великий центр торгівлі невільниками, слоновою кістою і пряностями. Торгові шляхи простяглися в глиб материка і досягли району гори Кіліманджаро. Спілкування з работоргівцями викликало глибокі соціальні зміни.
Так, вожді племен і навіть деякі незнатні люди, що мешкали в горах Паре, розбагатіли і набули великого впливу завдяки тому, що постачали продовольством і всім необхідним торговців та носіїв на шляху між узбережжям і Кіліманджаро. Таким чином, торгівля підривала сформовані структури влади і стимулювала майнове розшарування. Наприкінці 19 ст. райони, що прилягають до Кіліманджаро, стали центром діяльності християнських місіонерів.
Розвиток різних районів відбувався нерівномірно. Попереду опинилися ті з них, де існувала можливість одержати освіту в місіонерських школах чи розбагатіти на обслуговуванні торгових караванів. Протягом тривалого часу район Кіліманджаро займав центральне місце в економічному житті країни. Торгові шляхи створювали і нові небезпеки, оскільки місцеві селяни легко могли стати здобиччю работоргівців.
Колоніальна залежністьНаприкінці 19 ст. Занзібар був перетворений на протекторат Великобританії, а материкова частина сучасної Танзанії (Танганьїка) - у колонію в складі Німецької Східної Африки. Незабаром тут з'явилися перші поселення німецьких переселенців, особливою популярністю користався гірський район Усамбара з більш прохолодним кліматом.
У 1905-1906 роках німці жорстоко придушили виступи місцевого населення. Після Першої світової війни Німеччина втратила Танганьїку, що стала підмандатною територією Ліги націй під управлінням Великобританії. Британська адміністрація включила місцеві традиційні інститути влади в систему колоніального управління. Там, де цих інститутів не було, їх створювали штучно, виправдуючи це необхідністю поваги до місцевих традицій. У деяких місцевостях вожді суперничали між собою за прихильність англійців, оскільки підтримка колоніальної адміністрації надавала їм великі можливості для збагачення і зміцнення влади. Англійці налагодили виробництво товарних сільськогосподарських культур, у тому числі бавовнику. Щоб нейтралізувати антиколоніальну опозицію, британська адміністрація намагалася налагодити соціальне забезпечення місцевого населення. Виступи проти введення нових податків у районі Паре в 1949 році прискорили прийняття колоніальною владою рішення про розвиток системи освіти і медичного обслуговування. Вважалося, що ці заходи дозволять прищепити доброзичливе ставлення до британської влади.
Проте антиколоніальні настрої поширилися серед членів селянських асоціацій, що були засновані в 1920-і роки в районах виробництва товарних культур. Асоціації виробників кави в Кіліманджаро і Бухаї (західна Танзанія), а також інші подібні об'єднання, створювалися для допомоги селянам у боротьбі зі шкідниками сільського господарства й у реалізації продукції. Життєздатність колоніальної системи була підірвана в період світової економічної кризи 1930-х років, коли зросли витрати на управління колоніями.
Після Другої світової війни Танганьїка стала підопічною територією ООН під управлінням Великобританії. У 1950-х роках посилився національний рух, і в грудні 1961 року Танганьїка здобула незалежність. Занзібар послідував цьому прикладу 10 грудня 1963 року, а в січні 1964-го там відбувся переворот, у результаті якого африканська більшість населення скинула династію арабських султанів, які довгий час правили на цьому острові.