Хмельницька область (географія)
У XI ст. середня Наддністрянщина, що з XII ст. відома в літописах під назвою Пониззя, входила до Теребовлянського князівства, а з 1141 р. – до Галицького. В цей же час землі середньої і північної частин сучасної Хмельниччини належали Київському князівству. В 1199 р. вся територія області увійшла до Галицько-Волинського князівства. Невелика територія на сході області (в басейнах Південного Бугу і Случа) разом з прилеглими землями сучасної Вінничини і Житомирщини відома в XII – XIII ст. під назвою Болохівської землі, князі якої були прихильниками феодальної роздрібленості. У 1241 р. Данило Галицький прилучив Болохівську землю до Галицько-Волинського князівства.
Після падіння Руської держави на території між середньою течією Дністра і верхів'ям Південного Бугу існувало політичне утворення з центром у м. Бакота (донедавна – однойменне село в Кам'янець-Подільському районі, знесене при створенні Дністровського водосховища), яке служило буферною зоною між Золотою Ордою та Галицько-Волинською державою.
У другій половині XIV ст. спочатку Волинь, а пізніше й Поділля (1362 р.) потрапили під владу Литви і були в ній до середини XV ст. автономними князівствами. В 1430-1434 рр. Західне Поділля відійшло до Польщі (утворено Подільське воєводство з центром у Кам'янці), а після Люблінської унії 1569 р. до неї перейшло й Волинське воєводство.На території області відбувались активні військові дії під час визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі під проводом Богдана Хмельницького (битви під Пилявцями і Старокостянтиновом у 1648 р.; під Жванцем у 1653 р.). Однак за угодою 1667 р. Поділля і Волинь залишились за Польщею і перебували в її складі до 1793 р. (за винятком 1672-1699 рр., коли Поділля було захоплене турками).
У 1793 р. Правобережна Україна була приєднана до Росії; землі області відійшли до Волинської та Подільської губерній. З цього часу річка Збруч майже на півтора століття "перекроїла" суцільну українську етнічну територію, ставши кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями (до 1917 р.), межею між проголошеними, але не до кінця зреалізованими у вихорі воєнних подій 1917-1919 рр., Українською та Західноукраїнською Народними Республіками, кордоном між Україною та Польщею (1920-1939 рр.). Дністер же в 1918-1940 рр. відділяв Україну від Румунії.
У совєтський час (1923 р.) в Подільській губернії на території сучасної Хмельницької області створено Кам'янецьку і Проскурівську, у Волинській – Шепетівську округи. У 1925 р. ліквідовано губернський поділ, а 22 вересня 1937 р. на території названих округ створено Кам'янець-Подільську область. В 1941 р. обласний центр перенесено до м. Проскурів, однак область ще тривалий час носила стару назву. З перейменуванням у 1954 р. Проскурова на Хмельницький область отримала нинішню назву. У роки перед ІІ світовою війною Хмельниччина з прикордонної стала внутрішньою областю в країні. Вузька смуга Чернівецької області на півдні відділяє її від Молдови (10 км по прямій лінії) і Румунії (24 км), значно дальше "відсунулись" на захід кордони Польщі (165-240 км).
Грунти Хмельницької області
Сучасний ґрунтовий покрив Хмельницької області сформувався під впливом грунтовотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини.
Грунтовотворні породи – це леси і лесовидні суглинки, піски, супіски, вапняки, глини, алювіальні відклади. На території з рівнинним рельєфом і лісостеповою рослинністю вони стали основою для формування різних типів грунтів. На лесах і лесовидних суглинках утворилися чорноземні і сірі лісові грунти; на твердих карбонатних породах – дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах в долинах рік - лучні, лучно-болотні і торфо-болотні грунти.
Набільшу площу займають лісостепові опідзолені грунти, які об'єднують такі підтипи; ясно-сірі і сірі лісові, темно-сірі і черноземи опідзолені.
Карта грунтів Хмельницької області
1- дерново-підзолисті; 2- ясно-сірі і сірі лісові; 3- темно-сірі опідзолені; 4- чорноземи опідзолені; 5- чорноземи типові малогумусні і слабогумусовані; 6- лучні, лучно-болотні та болотні; 7- торфово-болотні і торфяники низинні.
Ясно-сірі і сірі лісові поширені на підвищеннях та схилах в різних районах області, але найбільше – в її південно-західній та південній частинах. Вони сформувалися на лесах і лесовидних суглинках під лісовою рослинністю.