Шлюбність та розлучуваність як важливі чинники відтворення населення

Сьогодні Україна переживає складну демографічну кризу, що супроводжується різким спадом народжуваності та зростанням смертності. Зниження рівня життя й утрата опори на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім’ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладаючи це на кращі часи; відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків. А все це є причиною погіршення умов відтворення населення.

Однією із рис цього процесу є зменшення показників народжуваності в Україні загалом, а особливо у регіонах з високою часткою сільських жителів, до котрих відноситься і Тернопільська область.

Важливими чинниками, що впливають на народжуваність, є шлюбність та розлучуваність. Ранні шлюби, що були характерними для сільської місцевості України тривалий час, змінюються на користь тих, хто одружується пізніше. Ріст кількості розлучень вже з 70-х років ХХ ст. був таким же помітним, як і зменшення показників шлюбності. Так, у Тернопільській області у 1990 р. було зареєстровано 8,6 шлюбів на 1000 осіб, а в 2003 р. – 8,0; з них у міських поселеннях цей показник у 2003 р. складав 9,8 шлюбів на 1000 осіб, а у сільській місцевості – 6,6. Варто зазначити, що зменшення показників шлюбності в області за останні 13 років відбулося саме у сільській місцевості (з 7,9 шлюбів на 1000 осіб у 1990 р. до 6,6 шлюбів у 2003 р.), що пов’язане із низькою народжуваністю та значними механічним відтоком молодих людей з сіл. Щодо розлучень, то по області цей показник складає 3,2 ‰ у 2003 р., що майже у два рази більше, ніж у 1990 р. (1,8 ‰). І знову ж таки ця негативна тенденція чіткіше прослідковується саме у сільській місцевості (від 0,9 розлучень на 1000 осіб у 1990 р. до 2,3 у 2003 р.), тоді як у містах ці показники складали відповідно 3,1 та 4,4 ‰. Рівень повторних шлюбів не відповідає рівневі розлучень, а повторні шлюби виявились ще більшою мірою нестійкими, ніж перші. Водночас переважання сім’ї з двома батьками, заснованої на офіційному шлюбі, дедалі більше поступається місцем однобатьківським сім’ям, очолюваним здебільшого жінками. У неповних сім’ях виникає проблема “важких” дітей і підлітків, в результаті чого знижується рівень народжуваності. В результаті значно скоротився контингент подружніх пар, які мають оптимальні умови для народження дітей, що створює стабільний та тривалий шлюб у нашому суспільстві.

Чим вищий відсоток розлучень, що не компенсуються повторними шлюбами, та чим менший термін розірваних шлюбів і чим молодші жінки, котрі залишились самотніми, тим сильніший негативний вплив розлучень на рівень народжуваності. Так, в області у 2003 р. найвищу частку розлучень зареєстровано у сім’ях, тривалість шлюбу яких складала 5-9 (25,3 %) та 1-4 (22,1 %) роки, тобто це молоді сім’ї. Але варто також зазначити, що є і позитивні моменти в цьому плані. Так, за останні 13 років намітилась тенденція до зниження розлучень саме у молодих сім’ях, тривалість шлюбу яких складає до 9 років. Але поряд з тим негативним є зростання частки розлучень майже на 5 % у „старших” сім’ях, тривалість шлюбу яких складає 10 і більше років.

В Україні серед розлучених понад 80 % бездітних або однодітних подружжів. З цього звичайно робиться висновок, що малодітність знижує стабільність сім’ї. Однак на кількість дітей впливає і характер подружніх відносин, родинна ситуація перед розлученням. Розлучення – крайня форма дестабілізації сім’ї. Воно є наслідком того періоду, коли в подружніх відносинах сталася, так би мовити, криза: взаємна відчуженість, відсутність взаєморозуміння, конфлікти. Така ситуація може мати хронічний характер, існувати довго і не завжди закінчується розлученням. Зрозуміло, що в такій нестабільній сім’ї відносини не сприяють народженню кількох дітей. Якщо стабільність шлюбу сприяє народженню другої і наступної дитини, то збільшення кількості дітей відповідно впливає на її дальшу згуртованість. Якщо існують фактори, що сприяють дестабілізації подружніх відносин, то поява другої дитини не зміцнить сім’ю. Щоправда, іноді й вона стає на перешкоді до розлучення. Більше того, в родинах, де є база для конфліктів між батьками, її поява може загострити конфліктні ситуації.

Варто розглянути також і систему державного забезпечення та її роль у соціалізації опіки над найстаршою та наймолодшою віковими групами. Той факт, що піклування про осіб похилого віку значною мірою перейшло від сімейних обов’язків до суспільних, зменшує економічну зацікавленість батьків у дітях, як то було раніше. Разом з тим зменшилась роль батьків у “соціалізації”, вихованні дітей. Відповідно послабився і психологічний потяг стати батьками. Батьківське піклування про долю дітей зменшується тим відчутніше, чим більше функція соціалізації дітей переходить до приватних або громадських установ.Широкий вихід жінок на ринок праці має подвійне значення. По-перше, він підвищив “вартість” часу матері, або, іншими словами, зробив материнство дорожчим. По-друге, створив ситуацію несумісності сім’ї та професійної зайнятості. Зменшення кількості потомства, відкладання народження або взагалі відмова від материнства – прямі наслідки згаданого процесу.

Важливим моментом для покращення складної демографічної ситуації, що склалася в Україні, є політика нового уряду щодо цієї проблеми, а саме надання значної матеріальної допомоги матерям при вагітності та пологах, по догляду за дітьми віком до 3 років, надання пільг молодим сім’ям у кредитуванні житла та ін. допомоги молодим сім’ям та сім’ям з дітьми, в т.ч. багатодітним. Залишається лише сподіватися, що такі заходи дійсно будуть ефективними і сприятимуть підвищенню рівня народжуваності в нашій державі.