Внесок Валентина Садовського у теорію економічного районування
Становлення української національної географії як науки відбулося в кінці XIX – на початку XX ст. у період значного патріотичного піднесення. Зумовлене воно було, в значній мірі, діяльністю Наукового Товариства ім. Шевченка і зв’язане з творчістю академіків С. Рудницького та П. Тутковського, яких вважають засновниками української національної географії. Теоретико-методологічні дослідження з економічної географії в Україні завжди були у полі зору фахівців і мали високий рівень розвитку. Їx вивчення зумовлене необхідністю оцінки розвитку національної економіко-географічної науки, починаючи від появи перших відомостей про діяльність людини на території окремих частин нашої держави і закінчуючи сучасним рівнем її розвитку. Важливим є також дослідження ролі окремих вчених та їх шкіл у розвитку географічної науки. Вагомий внесок у теорію економічного районування, зокрема, зробив В. Садовський.
Розробленням теорії економічних районів займалися усі провідні науковці європейських країн. Зокрема, ряд західноєвропейських авторів (Тюнен, Рошер, Шефле, Вебер) приділяли увагу цьому питанню. На основі природно-історичних особливостей проводила роботу французька географічна школа (Л.Галуа, П. Відаль де ля Бляш, Л.Фебур, Ж.Брюн). Проводились такі роботи також у Німеччині, Італії, Бельгії. Щодо робіт російських авторів, то вони досить численні. Це роботи К.Арсеньєва, М.Менделєєва, Фортунатова, Ріхтера, Віпера, Челінцева, Скворцова, Прасолова, Кніповича, Александрова. Щодо України, то над цим питанням працювали Тутковський, Лічков, Фомін.
У даній статті ми маємо за мету зробити огляд головних досягнень В. Садовського щодо трактування сутності науки, поняття економічного району.
В.Садовський, розглядаючи світове господарство як об'єкт дослідження економічної географії, обґрунтовує власне поняття економічного району. Під економічним районом він розуміє „певну відмежовану територію, на якій господарське життя в цілому, чи певна група господарських явищ зв'язана певною закономірністю" [5,11]. Коли ми встановлюємо зв'язок для цілого господарського життя даної території, ми конструюємо загальногосподарський або інтегральний район, коли встановлюємо цю залежність лише для певної групи господарських явищ, ми будуємо спеціальний район. Припустимо, що в певній країні ми можемо виділити два райони; в одному професійний склад населення є такий, що там 60% і більше всього самодіяльного населення зайнято у промисловості; разом з цим на промислові вироби в річній продукції припадає переважна більшість. У другому районі, навпаки, 60% і більше всього самодіяльного населення зайнято у сільському господарстві і сільськогосподарська продукція переважає у річному виробництві району. В цьому випадку ми будемо мати справу з конструюванням двох загальногосподарських районів: промислового і сільськогосподарського. У випадку коли ми виділяємо, наприклад, район поширення пшениці чи район розвитку цукрової промисловості тощо, ми конструюємо спеціальні райони, зазначає В. Садовський.
Цікавою є класифікація економічних районів, за В. Садовським, яка не втратила свого науково-пізнавального значення і у наш час. Він виділяв райони природно-історичні (точніше природні), економічні (господарські) і природно-господарські („мішані"). У свою чергу, економічні райони можуть бути інтегральними (загальногосподарськими) чи спеціальними (райони певного господарського явища, галузі тощо)" [9,472]. Економічні райони також можуть бути за В. Садовським, генетичними і статичними. Генетичними він називає ті, при будові яких беруться в основу ознаки, за допомогою яких можна охарактеризувати не лише сучасний стан господарства в районі, але також вияснити характер і напрям господарської еволюції даного району. Статичні райони приймають наявний стан господарства як даний і намагаються знайти ті зв'язки і залежності, які визначають дану структуру району, не пов'язуючи цього з питанням про напрям його подальшого розвитку.
В. Садовський зазначає, що конструювання економічних районів може здійснюватись для виконання двох завдань: воно може мати на увазі теоретично-пізнавальні цілі, тобто з'ясувати зв'язки і залежності в господарському житті даної країни, а може здійснюватись для практично-господарських цілей. У цьому випадку, як один з основних чинників, висувається та практична господарська мета, здійснення якої мається на увазі, і вона є визначальною у конструкції району.
Основне питання, на яке мусила б давати відповідь теорія економічного району, є питання про те, як практично проводити районування, які ознаки і в якій комбінації брати для того, щоб відмежувати такі території, а в них господарські явища будуть поєднані певними зв'язками і залежностями. Але ця частина в теорії економічного району розроблена найслабше. З переліку різних категорій і груп районів, на які бажано поділяти територію, видно, що тут ще не знайдено потрібних рішень.Економічні райони можна утворювати за однією ознакою чи за групою ознак. Утворення економічних районів за однією ознакою не складає труднощів. Коли ми хочемо констатувати географічне поширення будь-якої ознаки, ми користуємось статистичними даними, які для неї існують, і утворюємо райони за інтенсивністю її поширення. Коли ж ми переходимо до утворення районів за цілою групою ознак, особливо коли хочемо утворити загальногосподарські райони, наше завдання набагато ускладнюється. Питома вага кожної окремої ознаки і їх взаємні комбінації в різних місцевостях можуть бути дуже різноманітними. Завдання полягає в тому, щоб з різних можливих ознак вибрати найбільш характерні, які знаходяться між собою в певному зв'язку. З другого боку, вибір повинен бути проведений так, щоб районування привело до виділення на даній території невеликого числа районів. В іншому випадку конструкція буде надто складною і її буде важко охопити й засвоїти. "Труднощі будування економічних загальногосподарських районів, при теперішньому стані розвитку теорії й техніки районування, настільки великі, що деякі дослідники цілком відмовляються від конструювання районів інтегрального характеру і вважають, що слід обмежитись лише конструюванням спеціальних районів", зазначає В. Садовський [5, 12 ].