Загальні риси становлення і розвиток ретроспективної екістичної географії в Україні та Росії
Аналогічні вишукування проводилися і для території Стародавньої Русі. Так, Б.Рибаков запропонував новий підхід до знаходження улицького города Пересічена [36]. П.Раппопорт визначив на території Волині розміщення 5 городів, що згадувалися у письмових пам’ятках [34], а О.Ратич дослідив положення стародавнього Пліснеська [35]. В.Гончаров установив місце зруйнованого татарами давньоруського города Колодяжина [15].
Із наступного періоду, відзначимо класичне, на нашу думку, дослідження ретроспективної географії поселень, автором якого є Р.Кудіркене [29], де проводиться розгляд ландшафтного розташування населених пунктів від палеоліту до теперішнього часу. У результаті встановлена ландшафтна ситуація 1141 поселення, враховані 41 можливі елементарні розташування. Важливо, що вчена також досліджувала назви поселень у зв’язку з особливостями ландшафтів, а також вплив останніх на планову структуру поселень.
В Україні ретроспективно-поселенські дослідження за такі великі часові відтинки, здебільшого, не проводилися, а стосувалися цілком обмеженого часу. Скажімо, М.Ковтонюк [20] виявляв особливості розселення і заселення території Рівненської області, починаючи від доби феодалізму, однак наголос зроблений на міські поселення. П.Сіреджук простежував заселення Галицької землі, аналізуючи час виникнення міських і сільських поселень упродовж ХІV-ХVІІІ ст. [38]. Той же регіон, однак за значно коротший відтинок часу (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.), досліджував Р.Петрів, який звернув увагу на економічний розвиток його міст і містечок [33].
Чимало уваги зверталося і на територію Волині, яка або вивчалася у повних територіальних осягах [19, 28], або простежувалися її частини [42]. Так, М. Кучинко [28] розлого характеризував динаміку поселенських структур упродовж Х-ХІV ст. Ним же здійснена етапізація становлення найдавніших міст, а також проведена класифікація інших поселень. Великий період (від Київської Русі) охоплює дослідження В.Кихтюк [19], яка здійснила типізацію поселень (7 типів), а їхнє виникнення простежила за літописними даними. Помітним доробком у галузі ретроспективної географії поселень можна вважати кандидатське вишукування А. Томашевського [42], в якому він у межах Східної Волині просторово виділив населені пункти і створив поетапні карти поселень (за V-ХІІІ ст.). Такими ж важливими виявилися кандидатські роботи О. Веремейчик та О. Корчинського. Причому, територіальною основою у них стали природні виділи – межиріччя нижньої течії Десни і Дніпра (у першій) та сточище верхнього Подністер’я (у другій). У них аналізується процес утворення сільських поселень за ІХ – перш. полов. ХІІІ ст. (О. Веремейчик) та городищ у ІХ – ХІV ст. (О. Корчинський) [5, 22].
Ґрунтовне дослідження східнослов’янських поселень, що мали місце у VІ-Х ст. н.е. здійснив Б.Тимощук [39]. Ним у межах території Чернівецької області виділені т.зв. гнізда (об’єднання) населених пунктів. Для гнізд обчислена людність за певні проміжки часу (VІ-VІІ ст.; VІІІ-ІХ ст.; VІІІ-Х ст.). На підставі опрацювання літописних даних аналізуються поселенські і територіальні одиниці регіону.
Більша частина Чернівецької області – Північна Буковина склала територіальний об’єкт вишукування для Г. Круль [26,27]. Нею досліджений процес утворення поселень від палеоліту і включно до ХХ ст. Причому, виявлявся вплив на нього різноманітних чинників: абсолютної і відносної висоти місцевості, похилу і напрямку схилів.
Доволі розлогі ретроспективні вишукування поселень були здійснені Л.Воропай і М.Куницею для Поділля [11]. Ними досліджувалися особливості заселення регіону від мустьєрського часу і до сучасної доби (до 80-х рр. ХХ ст.). Проте поселенська деталізація стосувалася, на жаль, тільки від давньоруського часу.
Демографічній реконструкції черняхівського населення України за ІІІ-V ст. н.е. присвячена праця О.Гудим-Левковича [16]. Він виділив етапи розвитку черняхівської людності, згрупував поселення за кількістю мешканців у них (3 групи – малі, середні і великі) і визначив загальну людність черняхівців в Україні за час третього періоду їхнього розвитку.Однак праці, що стосуються суто давніх поселень, на жаль, нечасті. Позитивним винятком може слугувати дослідження М.Відейка „Давні поселення України” [9], в якому йдеться про ландшафтно-топографічні умови розміщення поселень, з’ясовується їхня площа, планування, простежується розташування жител і господарських будівель тощо. Також здійснюється характеристика жител, господарських, ремісничих будівель, культових місць і святилищ тощо. Слід також відзначити і монографію В.Круля „Ретроспективна географія поселень Західної України” [25], в якій характеризується процес поселеутворення в межах історико-географічної зони Західної України за період раннього палеоліту – давньоруських часів, аналізуються чинники впливу на виникнення населених пунктів, виявляється загальний поселенський потенціал території адміністративних районів тощо.
Насамкінець відзначимо, що важливим аргументом на користь виокремлення ретроспективної екістичної географії, як складової у структурі ретроспективної географії, повинні стати дослідження особливостей її зародження, становлення та розвитку, розробки об’єктно-предметної бази, виявлення характерних підходів та методів, тобто всього того, що відноситься до галузі історії ретроспективної географії поселень. У цьому контексті знаковим є вишукування С. Рудницького [37], в якому, на тлі ретроспективного розгляду, загалом, історико-географічної проблематики, знайшли своє місце і питання ретроспективної екістичної географії. Аналогічний підхід витримувався також у роботах Л. Бескровного та Л. Гольденберга [4], Л. Гольденберга [14], І. Гуржія і О. Молодчикова [17], І. Шаскольського [44], В. Яцунського [45]. Тут слід наголосити на фунда-ментальній праці останнього, де в аналіз розвитку історичної географії в ХІV – ХVІІІ ст. вплетені й ретро-спективні моменти історичної географії населених пунктів. Отже, часовий аналіз розвитку ретроспективної екістичної географії, як підгалузі ретроспективної географії, на жаль, не вівся, за винятком монографії В. Круля [25], в якій йому присвячений окремий параграф та ще двох за його участю публікацій [23, 24]. Тому, надалі з подальшим перебігом дослідницького процесу слід вітати будь-які вишукування на царині історії ретроспективної екістичної географії.