Екологія і соціальне місто

Оточити русифіковані міста ще нашими селами і здійснити засновану на принципі «голови Мао» і чоботах українських хунвейбінів «культурну революцію» — буває сню ночами у жахливих культуртрегерських маревах. Реальність значно прозаїчніша, що розшифровується як простіша і головно — проституйованіша. «Поверніть нам вулиці!» (reclaim the street) — рух далеко не етнічний. Національне коріння новітніх ситуціаністів потонуло в мультирасовому морі, загибіло і поховано у сухому лондонському асфальті. Нам вони цікаві з огляду на рад. позиціоновану соціально-екологічну складову, не зайву в умовах тотальної урбанізації, а відтак і денаціоналізації етнічної фракції в найпросунутіших київських мізка.

Домінування міського способу життя досягло вирішальної стадії нещодавно і мало обговорюється. Вперше в історії відсоток міського населення в світі перевищив 50% (за даними ООН, цей відсоток складає 45%; але, враховуючи рурбанізацію, тобто поширення міського способу життя на сільських територіях, така цифра відповідає дійсності — прим. пер).

Менше ста років тому це число складало всього 15%. Соціальний та екологічний вплив сучасного міста, що виражається у забрудненні довкілля, винищенні біоти, бідності, стресах і злочинності, безсумнівно зростає. Тому критичний і конструктивний аналіз міста та його зв’язків із світом природи видається не те що доречним — нагальним.

Місто — від найперших поселень аж до сучасних мегалополісів (від назви др.-грец. міста Мегалополь, що виникло внаслідок злиття більш ніж 35 поселень; перекручене «мегаполіс» з’явилося в останні роки у ЗМІ, хоча й почало проникати в наукову лексику — прим. пер.), — завше залежало від землі, на якій розвивалося. Незважаючи на це, відчуження міста від природи очевидне. Значні міські центри з’являлися протягом історії в різних частинах світу, але саме в середньовічній Англії (скоріше, йдеться про дещо пізніший час: якщо не про промисловий переворот кінця XVIII сторіччя, то про активний розвиток мануфактури, теж не набагато раніше — прим. пер.) вирубка й освоєння лісових просторів та розвиток капіталізму призвели до того, що міста стали домінувати над селом. Феодальні та інші традиційні стосунки витіснялися торгівлею, диверсифікацією, виробництвом задля прибутку, а не для власних потреб. Тоді ж відгородження общинних земель (так званий аграрний переворот і політика відгороджування — джентрі господарювали тепер на підприємницькій основі і селяни, якщо були неспроможними платити орендну плату, мусили через певний час покинути місце проживання — прим. пер.) знедолювало тисячі людей (1,5 млн. за перші 20 років ХІХ сторіччя — прим. пер). Вони не мали іншого вибору, як поневірятись у містах — працювати на нових фабриках або загинути на вулиці.

У 1800 році Лондон був найбільшим містом Європи. Він мав десять кілометрів в діаметрі; населення його складало близько мільйона. Місто можна було перетнути пішки за годину. Через сто років воно збільшилось в чотири рази. Сьогодні тут живе понад десять мільйонів, а щоб перейти його, треба кілька днів. У 1850 році у світі було лише чотири міста-мільйонера, сьогодні таких більше тисячі, і кількість їх зростає.

Очевидними є наслідки такої потужної концентрації людей, враховуючи нашу економічну систему, засновану на конкуренції і приватній власності. Здоров’я планети буквально залежить від міста та його трансформації — не лише фізичної, але й соціальної. Місто — це не просто будинки й дороги; це матеріальне уособлення сучасних технологій; крім того (принаймні потенційно), місто — це людська спільнота, в яку ми об’єднуємося аби задовольнити спільні потреби. Але капіталістична система базується на приватній власності і соціальній нерівності — так місто стає суцільною фабрикою, а спільнотою гендлюють. Рішення про розбудову міста та його функції приймаються не відповідно потребам людини, а лише в інтересах ринку — звідси неконтрольоване розповзання міст і конурбацій, а значить деструкція довкілля.

Транспорт, шкідливі викиди, бідність і злочинність — ось що більше всього турбує лондонців та міських жителів усього світу. І заки політики різного штибу нескінченно обіцяють вирішити усі ці проблеми, реальний стан справ невпинно погіршується. Зелені зони зникають, соціальні служби розпадаються, а соціальна нерівність росте. Ті, хто може собі дозволити, відсиджуються у таких собі бункерах родових помість, залишаючи бідність за їх стінами — а отже, викидаючи суспільні проблеми із голови. Таке занурення в приватне життя, значне відчуження від людської спільності називають «соціальною амнезією»; разом із тим ринкові цінності проникають в усі сфери життя. Парадоксально, але у містах, де так багато людей живе поряд, ми почуваємось ізольованими й самотніми.

Попри підлабузницькі епітети, які корпоративні медіа вживають, говорячи про «енергійні», «успішні» столиці і центри, більшість жителів (або навіть ті, хто просто ходить їх вулицями) все одно вважають їх перш за все шумними, брудними та небезпечними.Свобода у таких містах, видається, виражена в можливості їхати по ним в авто; а слово «община» трактується як спілка споживачів.