Дослідження структури ознак земельно-інформаційної системи
В умовах економічного реформування значно зростає роль державного земельного кадастру, який є інформаційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави і розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.
Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.
Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією землеволодінь та землекористувань і договорів про оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням ґрунтів, економічною та грошовою оцінкою земель.
Для ведення земельного кадастру на належному рівні в сучасних умовах необхідно створити автоматизовану земельно-інформаційну систему (ЗІС) яка базується на широкому використанні комп'ютерної техніки. ЗІС повинна стати єдиною регіональною інформаційною системою для забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ та організацій достовірною інформацією про землю. Автоматизація ведення державного земельного кадастру створить необхідні передумови для переходу на якісно новий, більш інтелектуальний, рівень державного управління земельними ресурсами, землеустрою, моніторингу земель, державного контролю за використанням та охороною земель, планування та справляння земельного податку.
Земельна інформаційна система є підрозділом географічної інформаційної системи (ГІС), присвяченим управлінню, аналізу та представленню інформації, пов’язаної з землею, включаючи нерухоме майно та права на нього. З запропонованих визначень ЗІС найбільш поширеним є визначення міжнародної федерації геодезистів FIG (Federation Internationale des Geometres): Земельно-інформаційна система це інструмент для законного, адміністративного і економічного прийняття рішень і допомоги для планування і розвитку, яке складається з одного боку з бази даних, яка містить просторові, пов’язані з землею дані для певної області, і з другого боку, процедур та методів для систематичного збору, поновлення, обробки і розподілення даних. Основа ЗІС – уніфікована система координат, яка робить можливим поєднання даних в рамках системи з іншими поєднаними з землею даними.
Відповідно до структури земельного кадастру ЗІС повинна включати три рівні: базовий, регіональний і національний.
Основою структури є базовий рівень, на якому зберігаються відомості про земельні ділянки розміщені на території відповідної адміністративної територіальної одиниці (село, селище, місто, район), про межі населених пунктів, про розподіл земельних ділянок серед власників землі, землекористувачів, про пайовий режим земельних ділянок, їх кількісну та якісну характеристику і вартість.
Збір вказаної інформації здійснюється великою кількістю спеціалістів (правознавцями, економістами, геодезистами, землевпорядниками, ґрунтознавцями, кліматологами, гідрологами, біологами, ландшафтознавцями та іншими). Завданням географів є дослідження складної різносторонньої взаємодії у системі “людина – земельні ресурси” і на основі аналізу господарських, соціальних та природних елементів сформувати цілісну універсальну і збалансовану ЗІС.
Особливо важливими є географічні дослідження розташування, кількості та якості земельних ресурсів, які дають можливість прослідкувати взаємозв’язки між значеннями окремих параметрів агроландшафту і його продуктивністю, рентабельністю землекористування.
Аналіз землі як ресурсу варто здійснювати на рівні земельних часток (паїв), які є однорідними в правовому, господарському і часто у аголандшафтному відношенні.
Для характеристики земельної частки потрібно використовувати велику кількість показників (земельно-інформаційних ознак). Можна виділити групи ознак: економіко-географічного положення, метричні, геомофологіні, агрокліматичні, гідрогафічні, грунтові, рослинні, антропогенні.
До ознак економіко-географічного положення слід віднести: розташування стосовно господарського двору, віддаленість від господарського двору, група доріг до господарського двору, віддаль до ринку збуту, група доріг до ринку збуту тощо.