Деякі замітки до етноґрафічної карти Руси-України

Безнастанно йде у нас допит за етноґрафічною картою. На всіляких зборах, по часописях розглядаються голоси на той темат, ба й устно доводилось мені і у нас і за кордоном чути про пекучу потребу такої карти.

Найбільше потрібна она тому, щоби змоцнити національну свідомість, впевнившись, які реальні завдатки до розвою має Русь-Україна. Безперечно инакше дивиться в будучність Серб лужицкій, котрого племя живе на просторони кільканацятьох квадратових миль, і то посеред Німців, – а знов инакше Українець, коли єго народ займає величезні простори від Карпат до Кавказу, з природи богаті, плідні, живучи поруч з народами або рівної або низшої культури.

Не все разом за величиною занятого простору, за міліонами, до яких доходить якийсь народ, іде зараз і рівнозначна політична або культурна сила. Земля Данців наполовину менша від простору Галичини, – числять они всего два міліони, коли нас аж 20, 25 чи як там хто хоче міліонів, але ані політичне ані культурне значінє обох народів не дасться нині порівнувати. Тількиж можна на певно, з математичною докладностью сказати, що Данці не будуть грати уже великої ролі, бо нема природних завдатків до їх розвою, коли ще по Українцях можна всего сподіватись, – матеріял то великий і здатний на всілякі комбінації, на розвій природний дуже значний. Людей більше, трохи лекших, пригоднійших условин, а витвориться з нас – так ми надіємось, ба й мусимо бути певними того – важне звено в Европі.

Та поки-що нема в нас точно означеного імені, нема назви постійної. Скажіть, де хочете, за границею, що ви “рускій”, “Русин”, – всі возьмуть вас за “русского”, за Великоросса і богато треба клопоту аби і найбільше інтеліґентним людям річ вияснити. Ще як сказати в Россії, що ви Малоросс, то знайдесь споро людей відчуваючих, що десь там на полудни Россії є якісь ориґінальні “хахли”, але сохрань Господи назватись Галичанинови “Малороссом”, бо надивляться на тебе як на неука нетямущого, котрий не знать що видумує. Одна, впричім дуже інтеліґентна дама з Таганрога над Азовским морем повірила мені по довгих короводах, що я “Малоросс”, і то повірила більше на слово, як з пересвідчення, але прийшла в страшне здивованє, коли я заявив, що і єї уважаю за “Малоросску”, бо населенє коло Таганрога чисто малоруске. О тім, що коло Таганрога Малоросси, она не знала і прямо заявила: які там Малоросси? Таж то Новороссія! Она, як і більшість інтеліґенції по всій Россії думають, що Малороссія, а ще ліпше сказати “Хохляндія” – в Полтавщині, ледви ще трохи в ґуберніях чернігівскій і київскій. Навіть межи свідомими Українцями в Россії доводилось мені в розмовах з ними про сю річ стрічати таких, що мають в тім згляді неясні і заплутані погляди.

Отже погляди про те: хто Українці-Малоросси? Як далеко они сягають? – мало ще звістні ширшим кругам, а знанє того потрібне доконче, отже потрібна і карта докладна.

Біда лише з тим, що тою справою мало займалися, мало матеріалів печатних, і ніяка карта зроблена з нинішними датами не може претендувати на повну докладність і певність. Трудність збільшуєся дуже часто через се, що ми офіціяльно в Россії не признана нація і при вичисленю малоросси підпадають в рубрику “русскіе”, а також не має ще малорускій народ меж постійних, – усе вони розширюються, безупинно йде малорусска кольонізація з компактного району українських земель.

Про Америку нема що говорити, – там наші може зникають серед інших народностей і нігде, навіть в Шенандорі, не займають третини числа всіх мешканців, але маю на думці головно Кавказ і дальше полуднево-всхідну Россію, Сибір з амурским краєм, куда щорічно багато виселюєсь Малороссів. Хоч як би нові були матеріали, яких уживаєсь до карт, все не дадуть они вірного образу, а тут ще найчастіше брак деяких жерел. Случайно можна напасти на якусь звістку. То читаєш у “Вістнику Европи”, що в Кокчетаві в кирґизскім степу значна кольонія Малоросів, то знов Ковалевскій, переїзжаючи з Кальчика через кавказскій хребет, відкрив серед гір несподівано малоруске село, про котре ніхто не знав. Фільософ россійскій Лесевич оповідав мені, що на ріці Інгод, доплив Амуру, заснувалась в Забайкальскім краю нова Малороссія з населенєм чисто малоруским, – звістна річ і те, що правительство россійске Малороссами кольонізує тепер Уссурійскій край. Все то доривочні звістки, – жерел певних і точних нема, бо ніхто не слідить, ні не займаєсь тим.Картоґрафічний матеріял дуже скупий. Карта Михальчука в “Трудах” Чубиньского знана, побіжна, в грубих чертах. Єсть ще карта етноґрафічна Россії европейской Риттиха, котру Петерман переробив також в своїх “Mittheilungen”. В сій карті визискано дуже совістно всякі можливі жерела, між іншим щодо Бессарабії, ґуберній седлецкой, люблиньской, також великої части “юго-западного края” пішов Риттих за жерелами поданими Чубиньским, деякі ґубернії подані після дуже докладних даних майже до кожного села з мало-руским а взглядно велико-руским населенєм. Нема у Риттиха частини Бесса-рабії, котра в час, коли карта єго виходила [в 1875 році], належала до Румунії, неясні або невірні у него означеня в ґуберніях таврійскій, землі войска кубаньского, деякі части астраханьскої губернії, і т. д.

Не маючи особисто спроможності робити досліди в поодиноких краях, мусів я провірити: о скілько вірні дати в карті Риттиха до поодиноких країв, непевні або невірні части поправити, позбирати на скільки можна нові дані, а декуда розпитувати знакомих [напр. із Таврії] або і переписуватися з деякими статистиками щодо місць непевних. Новими вийшли в ново виготовленій карті Кубаньска і Терекска область на північнім Кавказі, етно-ґрафічні відносини на Ергенях в Астраханьскій ґубернії, Таврійска ґубернія і північні берег долішного Дніпра, частина новоприлученої Бессарабії, устє Дунаю в Добруджі, увзглядненє деяких мазурских кольоній у всхідній Галичині, взагалі значні зміни в проведеню етноґрафії сеї части, потрохи зміна границь межи Ясьолдою а Нарвою і пр.