Депресивність регіонів України: теорія та практика досліджень

   При відборі показників важливо дотримуватися таких правил: по-перше, перелік показників має бути якомога ширшим, проте не надмірним; по-друге, показники повинні мати статистичну представленість у регіональному розрізі; по-третя, важливо використовувати як стабільні показники, так і показники динаміки.

   У даному дослідженні для визначення регіональних відмінностей рівня депресивності адміністративних одиниць України використовувалися затверджені Законом України “Про стимулювання розвитку регіонів” показники, зокрема валова додана вартість на одну особу (Х1), рівень безробіття (Х2), середня заробітна плата (Х3), виробництво промислової продукції на одну особу (Х4) та основні засоби виробництва на оду особу (Х5). Вони визначені Законом “Про стимулювання розвитку регіонів” для ідентифікації депресивних промислових регіонів (за винятком останнього).

   Визначення рівня депресивності регіонів України включало кілька послідовних ітерацій: 1) нормування показників, оскільки абсолютні показники незіставимі між собою; 2) врахування того, що одні показниками є стимуляторами, а інші – дестимуляторами рівня депресивності; 3) визначення рівня депресивності територій як суми нормативних значень окремих показників з урахуванням їх позитивного чи негативного впливу на кінцевий результат; 4) групування регіонів України за рівнем депресивності території.

   Першим етапом аналітичних досліджень стало нормування вихідних показників. Воно здійснювалося за формулою середнього квадратичного відхилення [15, С. 55]. : 

, де - нормоване значення вихідного показника;

 Xij- вихідний показник; 

- середнє арифметичне вихідних показників j-ї ознаки;

- середнє квадратичне відхилення значень j-ї ознаки.

   Важливим моментом забезпечення об’єктивності результатів дослідження є врахування форми впливу показників на кінцевий результат. При визначенні інтегрального індексу було враховано, що рівень безробіття є дестимулятором, тобто чим більше його значення, тим гіршою є ситуація, а душові показники валової доданої вартості, промислового виробництва, основних засобів та заробітної плати – стимуляторами, тобто чим вище значення цих показників, тим краще.

   Інтегральний показник рівня депресивності регіонів визначався як сума часткових нормованих показників: 

де - нормоване значення вихідних показників, n – кількість показників.

 

  Інформаційною основою проведеного дослідження стали дані статистичного збірника “Регіони України, 2005” [11, 12]. Результати обрахунків представлені в табл. 1. Загалом інтегральний показник депресивності території варіює в досить широких межах – від - 4,041 для Тернопільської області до +12,639 для м. Києва. В одинадцяти регіонах він має позитивне значення, у шістнадцяти – негативне. Найгіршими показниками депресивності території вирізняються переважно західні та північні регіони України. Помітно краща ситуація на сході України та в столиці.

   За величиною інтегрального показника рівня депресивності всі регіони України були розділені на п’ять груп (табл. 1).

   До першої групи увійшли адміністративні області заходу та півночі України, де пересічне для групи значення показника депресивності становить -3,213 од. Ці області формують суцільний ареал депресії в межах Північно-Західного та частково Подільського і Карпатського економічних районів.

Таблиця 1.