Георгій Миколайович Висоцький (1865-1940) – патріарх українського лісівництва
Щораз, коли проїжджаєш у степу вздовж хлібородних полів, усюди бачиш лісосмуги, що тікають вдалину, неширокими стрічками поділяючи й опоясуючи стиглу ниву, або свіжу оранку. Величні дуби і клени, стрункі акації з ажурним легким листям та інші породи дерев і чагарників навесні й улітку радують погляд густим зеленим оздобленням, де на верхніх гілках гніздяться птахи, а в їх тіні стоять вагончики польового стану.
Дивлячись на ці лісосмуги, що нескінченно тягнуться в рідному степу, повні пташиних голосів, листяних шерехів і потаємного життя звірків і комах, щораз із вдячністю згадуєш про людей, що посадили ці тінисті дерева. Але варто пам'ятати і ту чудову людину, яка керувала створенням цих живих зелених насаджень на наших полях, щоб зберегти на них сніг, захистити їх від пилових чорних бур і суховіїв. Її 140-річний ювілей ми відзначаємо цього року.
Георгій Миколайович Висоцький - видатний український вчений в області лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць. Він вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров і заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені вченим для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.
Г.М. Висоцький народився 7(19) лютого 1865 р. в с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Ямпільский район Сумської області) у родині дворянина. Середню освіту отримав у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883 р. Річка Свіса і її луки, зелень пишних лісів і вся багата й яскрава природа північної України, вплинули на формування рис характеру й цікавості до природничих наук у майбутнього академіка лісознавства. «Меня всегда влекло в пес, - писав він, на поля, луга. Я рано познал растения, не умея еще их назвать, знал их биопогию, различал различные местопроизрастания и понимал некоторые взаимоотношения между ними».
Швидко пролетіли роки навчання в Глухові – попереду молодого Висоцького чекала Москва. Тут він вступає у Петровсько-Розумовську (нині Тимирязівську) сільськогосподарську і лісову академію (1886), де цілком віддається природничим наукам, особливо ґрунтознавству. Будучи ще студентом академії, Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції по господарській оцінці земель, що її очолював видатний географ – професор В.В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменський повіт), він досліджував вплив лісу на весь природний комплекс і на врожайність зернових культур. У 1890 році Г.М. Висоцький закінчив академію і відбув на практику в Бердянське степове лісництво. Після її закінчення він подає прохання в Лісовий департамент про зарахування на лісову службу. Департамент тоді саме готував відому степову експедицію під керівництвом В.В. Докучаєва. Ця експедиція, викликана найжорстокішою посухою 1891 року, зіграла видатну роль у справі вивчення і перетворення наших степів.
З 1892 року Г.М. Висоцький працював і проводив наукові дослідження в степовій експедиції В.В. Докучаєва на Великоанадольскому лісовому стаціонарі (розташованому на вододілі басейнів Дніпра і річок, що течуть в Азовське море, в 50 км на південний-захід від Донецька й в 3 км від станції Великоанадоль), яким став завідувати. У перший же рік роботи в експедиції Г.М. Еіисоцький заклав лісові культури і створив 6 метеорологічних станцій. Він з цікавістю вивчав, на прикладі штучних насаджень, взаємозв'язок лісу зі степовою цілиною, польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісистість, мікроклімат, і головне – «боротьбу» лісу і степу, вплив лісу на степ, вплив лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай сільськогосподарських рослин. Наполеглива робота і загальна мета тісно зблизили Г.М. Висоцького з іншими членами експедиції – географом і геоботаніком Г.І. Танфільєвим і лісівником Г.Ф. Морозовим. Став він другом і своєму вчителю – В.В. Докучаєву.
У Великоанадолі Г.М. Висоцький жив і працював 12 років. Протягом цього часу він вів географічні спостереження за масивом штучно розведеного лісу площею 1600 га (сучасна площа 2200 га). Перед ним стояли надскладні задачі вироблення раціонального, стійкого типу лісових посадок, створення полезахисних, прибалкових та інших насаджень. Висоцький охопив своїми дослідженнями всі сторони природи степу, всі особливості степових лісонасаджень. Це був найбільш плідний період його діяльності, період стаціонарних досліджень, коли він написав близько 40 наукових праць.
У 1899-1904 pp. Г.М. Висоцький працював лісничим Маріупольського лісництва, потім був переведений у Петербург на посаду ревізора лісовпорядження при Лісовому департаменті. Одночасно він працював професором у Лісовому інституті. Вчений активно брав участь у реорганізації лісової дослідницької справи і був зарахований у постійну Комісію з лісових проблем.В 1908-1909 роках виходять його перші великі фізико-географічні роботи про Самарський повіт і «Бузулукский бор и его окрестности». В останній Г.М. Висоцький уперше дав узагальнюючу фізико-географічну характеристику цього унікального лісового масиву. Крім Бузулуцького бору він вивчав лісорослинні умови Тульських засік, Єргенів, Олешківських і Наринських пісків.