Біля витоків заснування Українського Географічного Товариства

13 лютого 1998 року минуло 125 років від дня заснування Українського Географічного Товариства. Ще у квітні 1872 року Імператорське Руське Географічне товариство розглянуло прохання Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторів про створення Південно-Західного відділу Товариства в Києві. Цьому передувала велика організаційна робота прогресивної української інтелігенції, зокрема, Г. Галагана, В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Лисенка, П. Чубинського та ін. Особливо велику активність у створенні географічного осередку проявив Павло Платонович Чубинський. Він відомий у науковому світі як видатний етнограф, фольклорист, автор українського національного гімну “Ще не вмерла Україна”. А як географ-економіст, один із засновників і активних діячів Географічного товариства, він знаний значно менше. Діяльність П. Чубинського була тісно пов’язана з Руським Географічним товариством (РГТ), яке в той час було великим науковим і культурним осередком.

Народився П. Чубинський 27 січня 1839 року на хуторі біля м. Борисполя на Київщині. Після закінчення другої Київської гімназії (теперішня адреса будинку — бульвар Тараса Шевченка, 18) він поступив на юридичний факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1861 році. Будучи студентом, П. Чубинський захоплюється результатами дослідження видатних географів, відвідує їхні лекції в Географічному товаристві. Тут він познайомився з видатним географом П. П. Семеновим-Тян-Шанським, який повернувся з експедиції в Середню Азію, зі своїм ровесником — офіцером, слухачем Академії Генерального штабу Миколою Пржевальським, Миколою Миклухо-Маклаєм, який уже побував на Канарських островах, Чорному морі. На прохання П. Чубинського і за сприяння П. Семенова-Тян-Шанського, йому дозволили брати участь у роботі відділення етнографії. Він мріє про організацію експедиції на Україну (тодішній південний захід Росії). Починає збирати матеріал про Україну, шукає підтримки у друзів і знайомих, зокрема, у М.Костомарова, П.Куліша, Т. Рильського та ін.

Після закінчення університету П. Чубинський повертається в Україну, стає членом нелегальної Київської громади, збирає етнографічні матеріали. За складання “возмутительных” пісень і прокламацій та українофільську діяльність його висилають у 1862 році до Пінезького повіту Архангельської губернії на шість із половиною років. Тут він працює судовим слідчим, збирає етнографічний і краєзнавчий матеріал. Як пише Є. П. Чубинська (1965), його цікавить економіка і стан народів крайньої півночі Європейської Росії. У кінці 1863 року П.Чубинського переводять до Архангельська і призначають секретарем статистичного комітету. У своїх перших економічних нарисах він порушує ряд питань про поліпшення використання природних багатств, розвиток хліборобства, рибальства, мисливства, необхідність будівництва В’ятсько-Двінської залізниці, торгівлю Архангельського порту та ін. Нариси П. Чубинського були опубліковані у журналі “Записки для чтения” (1867) під загальною назвою “О промышленном состоянии Севера и мерах к его развитию”. У своїх працях він підкреслює гостроту продовольчої проблеми на півночі Росії, аналізує стан землеробства і приходить до висновку, що її можна частково вирішити за рахунок збільшення посівних площ на підвищених ділянках суші, які не піддаються заболоченню, підбору насіння, внесення добрив, покращення агротехніки, а також створення державного фонду не менш 400-600 тис. пудів зерна.

П. Чубинського цікавили проблеми народної освіти. Як редактор “Архан-гельских губернских ведомостей”, він публікує в цій газеті статті про стан освіти народів Півночі. У Карелії, наприклад, у той час було всього 3 школи, а на 110 осіб припадав 1 учень. У 1865 р. він організовує святкування столітнього ювілею М. Ломоносова, а також збір коштів на будівництво школи, якій було присвоєно ім’я видатного вченого.

У 1866 р. Географічне товариство нагороджує П. Чубинського срібною медаллю “За полезные его труды”. У тому ж році П. Чубинський бере участь у роботі Комісії, яка вела дослідження Печорського краю. У звіті Комісії оприлюднено дані з фізичної та економічної географії краю, дані про поклади кам’яного вугілля, горючих сланців, нафти, мідних руд тощо.У 1867 р. Географічне товариство разом з Вільним економічним товариством почало дослідження щодо виробництва та збуту хліба. Росія була розділена на вісім районів. Один з них — Північний — доручено дослідити П. Чубинському. На початку квітня 1867 р. П. Чубинський вирушив з Архангельська в наукову експедицію. Він проїхав Архангельську, Вологодську, Новгородську, Костромську, Олонецьку, В’ятську і Пермську губернії, зібрав величезний матеріал не тільки про торгівлю хлібом на Півночі, але й про природу Північно-Двінського басейну. У той час основними шляхами сполучення і торгівлі були річки. Каравани суден з хлібом в основному направлялися із В’ятської губернії — головної житниці північного краю. Проте довга зима не давала можливості користуватися річковим транспортом, і П. Чубинський висуває сміливий проект будівництва В’ятсько-Двінської залізниці. У 1868 р. на засіданні Географічного товариства у Петербурзі він доповідає про свій проект.

П. Чубинський завжди пам’ятав про Україну. Перебуваючи в Архангельську, він пише нарис про народні правові звичаї в Україні.

У 1869 р. він приїздить до Петербурга, а пізніше, за клопотанням П. Семенова-Тян-Шанського, одержує дозвіл повернутися в Україну і очолити етнографо-статистичну експедицію Географічного товариства до Південно-Західного краю тодішньої Російської імперії. Під час цієї експедиції П.Чубинський відвідав 36 повітів Правобережної України, 1 повіт Бессарабії, 9 повітів Люблінської і Седлецької губерній, 4 повіти Гродненської, 2 — Мінської і 2 — Полтавської губерній. Експедиція під керівництвом П. Чубинського, у складі якої брали участь І. Чередниченко, В. Кравцов, П. Раєвський, Б. Ілляшевич і К. Кардаш, зібрала величезний матеріал (12 томів). Відділення етнографії Товариства на своєму засіданні в 1872 р., на якому був присутній М. Костомаров, розглянуло матеріали експедиції і вирішило “в видах уменьшения расходов такого громадного материала” видати 7 томів обсягом понад 300 друкованих аркушів. Обробка і друкування матеріалів зайняли шість років і були завершені в 1878 р. Праці вийшли під загальною назвою “Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” (т. 1, вып. 1: “Верования и суеверия малорусского народа”. — СПб., 1872; вып. 2: “Пословицы и загадки и тексты, связанные с поверьями” с приложением исследования В. Антоновича “Колдовство”. — СПб, 1877; т. 2: “Сказки (мифические и бытовые)”. — Спб., 1877; т. 3: “Обычаи и обряды по временам года. (587 текстов)”. — Спб., 1872; т. 4: “Песни обрядовые (семейные, с описанием крестин, свадьбы, похорон и приложением колыбельных и детских песен)”. — Спб., 1877; т. 5: “Песни любовные, семейные, бытовые и шуточные”. — Спб., 1874; т. 6: “Народные юридические обычаи по решениям волостных судов” (со статьёй П. Чубинского и исследованием А. Кистякивского). — Спб., 1879; т. 7, вып. 1: “Евреи Юго-Западного края. Поляки Юго-Западного края”. — СПб., 1873; вып. 2 “Малоруссы Юго-Западного края”. — СПб., 1873).