Внесок професора Олексія Iвановського в українську географію
Останнiм часом в Українi багато робиться для того, щоб повернути в науковий обiг iмена видатних вчених, якi з рiзних причин були вилученi за радянських часiв з iсторичного процесу нашої пам'ятi i лише з набуттям державної незалежностi повертаються народовi.
У цьому ряду знаходиться i забуте iм'я засновника географiчного факультету Харкiвського унiверситету, людини багатогранного таланту, професора О.А.Iвановського /1866-1934/.
Олексiй Арсентiйович Iвановський народився 23 лютого 1866 року у мiстечку Муюта на Алтаї. Середню освiту отримав у Томськiй гiмназiї, вищу – на iсторико-фiлологiчному i фiзико-математичному факультетах Московського унiверситету. Протягом 1894-1895 рокiв проходив стажування при Лейпцiгському унiверситетi у вiдомих нiмецьких географiв Ратцеля i Геттнера та антрополога Шмiдта, де отримав диплом доктора фiлософiї.
Пiсля повернення з-за кордону О.А.Iвановський склав у Московському унiверситетi магiстерськi iспити (з географiї, метеорологiї i антропологiї) i пiсля захисту дисертацiї "Об антропологическом составе населения России" отримав ступiнь магiстра географiї.
У 90-х роках ХIХ ст. молодий вчений багато подорожує. Вiн здiйснює цiлий ряд наукових експе-дицiй у важкодоступнi вiддаленi райони Киргизiї, Монголiї, Пiвденного Алтаю, де зiбрав унiкальнi антропологiчнi матерiали, значно поповнивши колекцiї Антропологiчного та Зоологiчного музеїв Московського унiверситету. У 1891 р. О.А.Iвановський проводить гiпсеометричнi дослiдження у Московськiй губернiї i спiльно з професором Д.М.Анучиним здiйснює поїздку на Кавказ, де дослiджував Цейський льодовик. Згодом були новi подорожi до Персiї, Туреччини, знову Закавказзя, в яких поєднувалися дослiдницькi iнтереси географа i антрополога. Молодий вчений багато друкується у популярних часописах "Русские ведомости", "Русская мысль", "Землеведение". Окремими книжками виходять працi вченого, присвяченi Монголiї, зокрема "Монголы-Торгуты /М., 1893/, "Die Mongolei" /Лейпцiг, 1895/. О.А.Iвановському разом з його вчителем, а згодом i колегою, вiдомим географом Д.М.Анучиним належить велика заслуга у становленнi вiтчизняної науки про людину. Цьому у великiй мiрi сприяло заснування за iнiцiативи О.А. Iвановського у 1900 р. "Русского антропологического журнала", беззмінним редактором якого вiн був до 1911 р. Редакторську роботу вчений плiдно поєднував з педагогiчною. У 1903 р. його обрали приват-доцентом Московського унiверситету, де вiн читав лекцiї з антропогеографiї, антропологiї та географiї Росiї. Паралельно О.А.Iвановський читав також лекцiї на Московських педагогiчних та комерцiйних курсах.
У 1913 р. сталася визначна подiя у життi О.А.Iвановського. Пiсля захисту дисертацiї "Население земного шара. Опыт антропологической классификации" йому присвоїли звання доктора географiї. А невдовзi його запрошують до Харкiвського унiверситету. Якщо у московський перiод життя i дiяльностi науковi iнтереси вченого навпiл роздiлялися мiж географiєю i антропологією, то пiсля переїзду у 1914 р. до Харкова, де його було обрано ординарним професором по кафедрi географiї та етнографiї унiверситету, О.А.Iвановський повнiстю присвячує себе географії. Починається 20-рiчний, надзвичайно плiдний перiод наукової дiяльностi вченого в царинi географiї в Українi.
Насамперед це стосується видавничої дiяльностi О.А.Iвановського. До книжок, що побачили свiт ще за життя вченого у Москвi, зокрема "Об антропологическом составе населения России" /1904/, "Население земного шара" /1911/, "Географические имена" /1914/, поспiль виходять його книжки "География Российской империи" /1915/, "Отечествоведение" /1915/, обидвi у спiвавторствi з К.М.Курдовим, а також "О преподавании географии" /1915/. Примiрник останньої книжки знаходиться у приватному зiбраннi доцента Харкiвського державного унiверситету О.О.Жемерова. Навiть побiжне ознайомлення з нею переконливо наводить на два вiдомi мiркування: що нове, це добре забуте старе, а також про наше байдуже ставлення до здобуткiв i надбань попередникiв. Цi мiркування, безумовно, не новi, але резюме є очевидним. Книжка "О преподавании географии", що побачила свiт у 1915 р., не втратила своєї актуальностi i по сьогоднi. Ось, як автор вбачав роль краєзнавства (тодi воно називалося батькiвщинознавством) у навчально-виховному процесi: "Батьківщина – перше джерело знань кожної дитини, вона – найважливіший наочний об’єкт на перших кроках її життя, і, природно, з боку школи на неї має бути звернуто особливу увагу. Завдання школи – через безпосереднє вивчення батьківщини зробити уявлення дітей більш чіткими, впорядкувати їх, посилити і тільки таким чином поглибити".
На жаль, у данiй публiкацiї немає можливостi оприлюднити хоча б головнi положення книжки, але навiть з наведенного уривку можна скласти уявлення проте, що й через 86 рокiв пiсля виходу її в свiт, висловлені О.А.Iвановським думки напрочуд спiвзвучнi з методичними проблемами шкiльної географiї сьогодення i могли б слугувати передмовою до пiдручника з географiї рiдного краю.Пiсля революцiї О.А.Iвановський очолив роботу із створення нових навчальних програм з географiї, якi отримали назву краєзнавчих, i використовувалися у 20-х роках в школах України.
Пiсля реорганiзацiї унiверситету в Iнститут народної освiти вчений працював професором географiї в Академiї теоретичних знань /1920-1922 р./, в Iнститутi народної освiти /1922-1930 р./, а також до 1929 р. завiдувачем науково-дослiдної кафедри антропологiї i географiї.