Міграції населення України
Із 1995 р., коли вперше в Україні Міністерство статистики почало облікувати мігрантів, можна аналізувати не тільки обсяги міграцій, але й вікову, статеву, етнічну, освітню і професійну структуру мігрантів. Ці дані свідчать про те, що вибуття населення з України становить серйозну проблему, яка у перспективі може становити загрозу формуванню продуктивного працересурсного потенціалу. Це підтверджує ряд показників, передусім, це обсяги мігрантів.
Аналіз засвідчує велику міграційну активність населення України. Воно бере участь як у внутрішніх (внутрішньорегіональних та міжрегіональних), так і міждержавних міграціях. У цих міграціях було задіяно тільки у 1991-1999 рр. 18.3 млн. осіб. Внутрішні міграції не впливають на зміну чисельності населення держави, а тільки на його перерозподіл в межах її території. Їх обсяги поступово зменшуються, бо високий рівень безробіття, що охопив всі регіони України, не сприяє переміщенню населення. Особливо сповільнилися обсяги міграцій із сільської місцевості у міста, що були досить значними у 80-90-ті роки. Обсяги та спрямованість внутрішньо державних міграцій зумовлюються значною мірою територіальними відмінностями у соціально-економічному розвитку, різним рівнем життя населення, його структурою та ін.
Дослідженнями встановлено, що міграційна активність є набагато вищою серед міського населення, ніж серед сільського, що місцями вибуття мігрантів є, передусім, малі та середні міста, а прибуття – великі міста. Тільки у 1998 р. зі зміною місця проживання в Україні перемістилось понад 129.5 тис. осіб, що набагато менше, ніж у попередні роки.Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних. До 1993 р. Україна мала додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію), а пізніше – від’ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша імміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис.осіб (у 8 разів менше, ніж у 1992 р.). Серед них багато сезонних мігрантів, які виїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків. Така міграція певною мірою пом’якшує ситуацію з безробіттям в Україні, є джерелом прибутків для багатьох родин. Якщо раніше основні потоки мігрантів формувалися з прикордонних областей, то зараз за кордоном на тимчасових, сезонних роботах зайняті люди з усіх регіонів України. Серед них у країнах СНД у 1998 р. працювало 8.3% мігрантів, а решта – у інших країнах. Більша частина мігрантів працювали у Греції, Італії, Іспанії, Німеччині, Великобританії, Чехії, Польщі, Росії, Ізраїлі, Ліберії, Багамах, Кіпрі, США та ін. Переважна більшість мігрантів – чоловіки (понад 70%). Найбільше офіційно зареєстрованих мігрантів, які тимчасово працювали за кордоном, було в Одеській, Закарпатській, Львівській, Харківській, Тернопільській, Донецькій та Івано-Франківській областях. Найширшою є географія зовнішніх зв’язків мігрантів із Одеської області, вони працювали у 32 країнах світу.
За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів становила понад 2.1 млн. осіб.
Більшість із емігрантів виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше, ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).
Більшість серед мігрантів – понад 60% - люди працездатного віку, що свідчить про переважно трудову міграцію. Серед тих, хто виїжджає з України, висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих, хто емігрує в розвинені країни світу (в 1995 р. – 24%). В їх числі багато людей, які мають науковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, тобто т.з. “міграцію умів”. Серед 1000 емігрантів у країни колишнього СРСР є 7 докторів наук, а в інші країни – 17.
В останні роки змінюються як напрями міграцій, так і склад мігрантів. У середині останнього десятиліття ХХ ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни.
Зустрічні міграційні потоки (іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, але вони дуже незначні із інших країн світу. Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні, але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав. Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння” населення у нашій державі.
Україна постійно приймає біженців із “гарячих точок” СНД – Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та ін. країн.
Україна внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу) є регіоном, через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Її західний кордон є бар’єром для такої міграції. На початок 2005 р. в Україні було 12,4 тис. біженців.