Маловідоме дослідження з географії промисловості України
Дослідження з географії промисловості в Україні представлені трьома напрямами: загальної географії промисловості, географії окремих галузей, регіональної географії промисловості.
У перші роки радянської влади на Україні проблемами географії промисловості займались планові та науково-дослідні організації, а також кафедри вищих навчальних закладів. Значна увага приділялась обгрунтуванню будівництва великих державних електростанцій, шахт, металургійних комбінатів та інших об’єктів. В 20-30-і роки важливі роботи по вивченню розміщення промисловості та її основних галузей велися в Комісіях Академії наук України і Раді по вивченню продуктивних сил при АН УРСР, створеної у 1934 році. Ставилось питання про удосконалення районування промисловості на базі попереднього аналізу факторів, що спричинили розвиток певних галузей в тих чи інших районах.
У цьому зв'язку цікавим і невідомим науковій громадськості є дослідження І.І.Зільбермана, що вийшло друком у Києві в 1929 році.
Автор розглядає історію і характер розвитку промисловості на Україні, розміщення її галузей, зміни в характері промисловості за часів першої світової та громадянської воєн, з’ясовує фактори розміщення головних галузей і ставить певні проблеми. У книзі зроблена спроба аналізу умов і факторів розміщення промисловості на засадах соціалістичного планового господарства. При цьому зазначається, що в соціалістичному будівництві питання економічної політики виступає як самостійний фактор розміщення, а радянська промисловість керується, як і капіталістична, “міркуванням зиску”. Цей фактор, на думку автора, є засобом не індивідуального, а суспільного нагромадження в радянському господарстві.
Цінним у дослідженні є міркування автора про виявлення оптимальних ліній розвитку галузей промисловості України в окремих районах та в народногосподарському комплексі. На його думку, це питання треба вирішувати на основі глибокого пізнання існуючого стану розвитку промисловості на сучасному етапі і генезі динаміки минулого. Робиться висновок про те, що успішне індустріальне будівництво ставить, перш за все, завдання всебічного обліку матеріальних і природних ресурсів країни, її зв’язків із зовнішнім світом. Наголошується на тому, що розвиток промисловості, її реконструкцію і географічне розміщення необхідно здійснювати за умови глибокого вивчення кожного з районів з грунтовним аналізом тих чинників, що допомагали їх утворенню. Це, на думку автора, було не лише потребою розвивати науково-теоретичне дослідження, а продиктоване практикою нового будівництва в різних районах та формуванням міжрайонних взаємовідносин.
В теоретичних пошуках І.І.Зільбермана були поставлені важливі питання методологічного характеру, які розв’язати до кінця не вдалося. Але не треба забувати, що згадана праця була першою спробою створити підручник з географічного розміщення промисловості України. Звичайно, така робота вимагала розробки наукового апарату розвитку промисловості в усіх районах України, аналізу великого фактичного матеріалу.
Праця складається із вступу і сімнадцяти розділів. Зупинимося коротко на основних моментах даного дослідження.
В першому розділі викладена коротка історія розвитку промисловості України (ст.15-31). В наступних подаються відомості про промислові райони України напередодні першої світової війни, за часів громадянської війни та напередодні реконструктивного періоду (ст.31-52). Далі аналізуються умови, фактори і стан розміщення галузей промисловості та їх підгалузей на базі статистичного матеріалу. Автор використав великий масив наукової літератури, зокрема праці В.Б.Антоновича, Д.І.Багалія, А.П.Оглобліна, М.Туган-Барановського, К.Г.Воблого та ін. Наведені цікаві статистичні відомості про розміщення промисловості України в 1807-1860 рр. та 1860-1913 рр., вміщені дані про видобуток і переробку на підприємствах України мінеральної і сільськогосподарської сировини за участю іноземного капіталу.
Цікавим є підхід автора до районування промисловості України. Він, як видно з дослідження, був добре знайомий з роботами, в яких була зроблена спроба економічного районування (схема проф. Фоміна, варіант Держплану СРСР). Однак переслідував значно вужче завдання – вирізнити на Україні промисловий район, тобто окремі території промислового зосередження, що розглядаються як внутрішньо цілісні системи відмінні від інших територій за своєю виробничою спеціалізацією. Для виявлення цих районів було запропоновано встановити ступінь індустріалізованості кожної округи й характер її промисловості. Кількісний показник – ступінь індустріалізованості – повинен грунтуватися на кількості промислових цінностей, що їх дана округа утворює. За основний критерій індустріалізованості території (округа, район) автор вважав чисту продукцію, вироблену промисловістю, тобто валову продукцію, виключаючи сировину, матеріали, паливо, енергію й амортизацію.Оскільки всі території відрізнялися за величиною, автор зробив спроби виявити територіальну концентрацію промисловості (за його термінологією “територіальну щільність”) – кількість чистої продукції, що припадає на одиницю території, тобто на 1 кв.км. Використав він також показник – кількість чистої продукції на душу населення (“соціальна щільність”). Провівши розрахунки на основі цих показників, І.І.Зільберман склав картосхему щільності промислових округ України на 1908 р. Найбільш високо індустріалізованими центрами виявились такі: Артемівськ, Луганськ, Дніпропетровськ, Суми, Бердичів, Одеса, Харків, Київ. Ці центри, на думку автора, можна було вважати головними ядрами промислових районів.