Основи географії населення України
Розвиток етнічної географії як галузі суспільної географії чітко окреслив В.П.Круль, він заповнив значну прогалину у цій науці – проаналізував процес заселення території України [1996, 2005]. Струкутру та географічні виміри етнонаціональної сфери, параметри сучасної етногеографічної структури України вперше обгрунтував М.Дністрянський у своєму монографічному дослідженні “Етнополітична географія України” (Львів, 2006). Дослідження етнічного складу населення окремих регіонів України знаходимо у працях Р.Лозинського, М.Дністрянського, М.Лаврук, Г.Круль, І.Костащука, Р.Сливки та ін. Цікавим і всебічним є видання Р.Лозинського “Етнічний склад населення міста Львова” (2005), яке є першою науковою працею такого плану.
Розгляд географії населення в Україні свідчить про її інтенсивний розвиток і диференціацію порівняно з минулими періодами та утвердження її окремих напрямків у другій половині ХХ століття і на початку ХХІ ст.
2. Методи обліку населення в Україні
Потреба у обліку населення виникла давно і була пов’язана із необхідністю оподаткування людей. В Україні відомості про перші обліки населення відомі з ІХ ст. Але вони були епізодичними, охоплювали окремі князівства.З XVIII ст. в Україні, більша частина якої входила до Російської імперії, проводилися ревізії населення. Вони охоплювали спочатку чоловіче населення, а потім і жіноче. Одиницею обліку чоловіків була т.зв. “реєстрова душа”. Вона вносилась під час ревізії до поіменних списків і вважають наявною до проведення наступної ревізії (навіть після смерті). Ревізії містили дані про кількість населення, його становий і національний склад, вік. Тривалість ревізій не встановлювалась і тривала декілька років, а тому зібрані відомості стосувалися різних моментів часу. Таких ревізій було проведено десять: у 1719, 1743, 1761, 1781, 1794, 1811, 1815, 1833, 1850 і 1856 роках. Але вони давали дуже приблизні дані про чисельність населення, бо проводились з метою збирання податків, а їх дані опрацьовувались дуже примітивним способом.
Переписи населення у сучасному розумінні у нашій країні почали проводитись з кінця ХІХ ст. Перепис населення – сукупна операція збору, обробки і публікації демографічних, економічних і соціальних даних про все населення країни на певний момент часу. Для всезагальних переписів населення характерні централізованість, все загальність (охоплення всього населення), одночасність (облік населення на певний момент часу), безпосереднє отримання відомостей у населення експедиційним шляхом, а також короткочасність.
Перший перепис населення у східній частині України був проведений у 1897 р. – це був Всезагальний перепис населення Росії. У ньому подано детальну характеристику населення, зокрема його чисельність, вік, стать, шлюбний стан, письменність, міграції, рідну мову та ін. Такі ж переписи населення у західній частині України вперше проведені з 1867 до 1910 рр. австро-угорською владою.
Загальним недоліком цих переписів було те, що вони проводились неодномоментно, а тривалий час, а також подавали занижену кількість українців на українській етнічній території.
Всезагальні переписи населення у нашій країні у ХХ ст. проводились у 1926, 1937 (результати визнані недійсними), 1939, 1959, 1970, 1979 і 1989 роках. Крім них, були ще й переписи населення у 1920, 1923 (перепис міського населення) роках. А у західній частині України, яка до 1939 р. знаходилась у складі Польщі, переписи населення проводилися у 1921 і 1931 роках. Тільки, починаючи з 1959 р., переписи населення в Україні проводилися для всієї території за єдиними вимогами і єдиною програмою.
Найповнішим із радянських переписів був перепис населення 1959 р., в ньому поряд з іншими показниками була детальна характеристика вікової структури населення, єдиний раз були опубліковані дані про чисельність військовослужбовців. Ці відомості вже були відсутні у наступних переписах.
При проведенні перепису населення у 1989 р. проводилось Дорахування чисельності населення всіх республік СРСР, в т.ч. і України, за рахунок військовослужбовців, що знаходились за межами Союзу (а також із їх сім’ями налічувалось від 1.0 до 1.5 млн. осіб). Таким чином, кількість населення була дещо завищеною.
Перший перепис населення у незалежній Україні проведено у грудні 2001 р. Він не тільки показав чисельність населення, але й його міграційну рухомість, віковий і етнічний склад, дозволив уточнити структуру працівників і економічно активного населення, кількість військовослужбовців і працівників інших силових структур та ін. До нього включені дані про наявність у населення земельних ділянок і форми землеволодіння. Тим самим перепис населення поєднаний з т.з. сільськогосподарським переписом, який рекомендує проводити періодично ФАО.