Олександр Гумбольдт - географ та природодослідник
Олександр Гумбольдт народився в 1769 році в Берліні у родині німецького дворянина. Його дитинство проходило в маєтку матері, у замку Тегель, де був чудовий парк з безліччю заморських рослин. У замку і в берлінському домі Гумбольдтів нерідко збирались високопоставлені вельможі і чиновники королівського двору.
Гумбольдт здобув гарну освіту - з 18 років він навчався в декількох університетах (у тому числі, в Берліні та Геттінгені), де проходив природознавство, історію та філософію. У замку Тегель Олександр Гумбольдт захопився вивчення рослин парку, збиранням різноманітних колекцій. У дитинстві його жартома називали „аптекарем”, що в ті часи означало „учений”.
У 1789 році Гумбольдт здійснив подорож Західною Німеччиною, потім по Рейну і написав свою першу наукову працю про рейнські базальти.
Вже наступного року Гумбольдт обїхав Голландію, Англію, Францію. Його супутник Георг Фостер в юнацтві брав участь разом із своїм батьком у другому кругосвітньому плаванні Джеймса Кука. У Лондоні Олександр Гумбольдт та Георг Фостер познайомились з відомим вченим Дж.Бенксом, який супроводив Кука в його першому кругосвітньому плаванні.
В 1791 році поступив у Фрейберзьку гірничу академію. Наступного року його призначили асесором в гірничому департаменті і скоро він став директором франконських рудників.
Гумбольдт проявив технічні здібності: винайшов шахтарську лампу, що не гасла і машину для вентиляції повітря на шахтах. Одночасно він писав працю на тему хімічних реакцій у тварин та рослинних організмів. В 1797 році Гумбольдт подався у Париж, звідки в товаристві французького природодослідника Еме Бонплана вирушив у Іспанію. Багато часу витратили обидва мандрівники на те, щоб отримати дозвіл на поїздку у іспанські володіння в Америці. 5 червня 1799 року вони вирушили в Америку з порту Ла-Корунья. Мрії Гумбольдта побувати в тропічних країнах збувались.
По дорозі мандрівники на деякий час зупинились на Канарських островах , де піднялись на вулкан Тейде.
Прибувши до Венесуели, дослідили околиці міста Каракас і подорожували по льяносу. Також тут Гумбольдт займався детальним вивченням басейну річки Оріноко.
Вивчивши льянос, мандрівники відправились на острів Кубу, а звідти в Перу. Добравшись з великими труднощами до м.Кіто, дослідники піднялись на вулкани Котопахі, Чімборасо та ін., на схилах яких спостерігали, як залежно від висоти різко змінюються зони рослинності.
Дійшовши до м.Ліми, Гумбольдт і Бонплан вирушили морем до Мексики. Тут вони пробули близько року, вивчаючи природу, населення, господарство і стародавню культуру країни. Після короткого перебування в Гавані, мандрівники виїхали у Філадельфію і Вашингтон, звідки вирушили у Бордо. Тут, 3 серпня 1804 року Гумбольдт попрощався зі своїм товаришем Бонпланом. На цю подорож пішло п’ять років. Результати її для науки були величезні. Обробка зібраних ученими матеріалів - записів, колекцій, малюнків, - опис самої подорожі і видання тридцяти томів з таблицями і картами забрали двадцять п’ять років.
В Парижі Гумбольдт почав вивчати питання аналізу газів. Він працював з відомим фізиком Гей-Люссаком, з яким здійснив декілька мандрівок Італією.
Наприкінці 1805 року Гумбольдт повернувся в Берлін. Через два роки, він у складі свити прусського принца Вільгельма (майбутнього німецького імператора) поїхав у Францію і осів у Парижі, займаючись виданням своїх творів.
В 1827 році Гумбольдт повертається у Берлін, і читає лекції з фізичної географії в університеті і співочій академії. Але спокійні та мляві заняття не відповідали характеру Гумбольдта. Не минуло і двох років, як він прийняв від російського царя Миколи І запрошення очолити експедицію в азіатську частину Російської імперії. Це була остання велика подорож Гумбольдта. Він приїхав до Росії вже у шістдесятирічному віці, будучи вченим зі світовим іменем.
Ще раніше його було обрано почесним членом Петербурзької академії наук і російських наукових товариств. У Росії Гумбольдта особливо цікавило незвичайне скупчення корисних копалин і різноманітних мінералів на Уралі та Алтаї. З Петербурга Гумбольдт поїхав до Москви, а звідти через Казань – на Середній Урал, потім - у Західний Сибір, Барабинський степ і до Алтаю, далі на Південний Урал, на Волгу до Астрахані, а звіти знову до Москви і Петербурга. У грудні 1829 року Гумбольдт повернувся до Німеччини.