Історія розвитку географії населення в Україні
В.Огоновський видав серію статей та книжок з проблем демо- і етногеографії Галичини, Полісся, західних земель України, Мармарощини, в яких розкрив особливості природного руху, густоту населення, його етнічний склад, визначив чисельність українців у Румунії, Словаччині.
М.Кулицький досліджував зимаркові оселі на Галицькій Гуцульщині, він - автор великої кількості карт, що відображають населення, у “Атласі України і сумежних країв” (1937 р.) та “Енциклопедії Українознавства”.
Саме завдяки його працям можемо говорити про початок диференціації географії населення на окремі наукові напрямки (галузі) ще у І половині ХХ ст. (30-40-і роки). А вже чітко ці напрямки визначились у 50-60-і роки цього століття. Це було зумовлено бурхливим розвитком міст та їх агломерацій, значними потоками (міграціями) людей із сільської місцевості у міста, потребами раціонального використання трудових ресурсів, необхідністю впорядкування міських і сільських поселень та ін.
Вже з початку ІІ-ої половини ХХ ст. активно розвивається географія міст. Українські вчені в еміграції (В.Кубійович, Б.Кравців, В.Голубничий, О.Оглоблин, А.Фіголь) обґрунтовують визначення міста, аналізують процеси виникнення міст в Україні, розкривають причини розквіту та занепаду міст в різні історичні періоди, подають відомості про найбільші міста України.
Дослідження міст і міського населення, що проводились в Україні у цей час, мали регіональний характер. Розвиток і розміщення міських поселень у різних областях досліджували Д.І.Богуненко, М.Григорович, Т.К.Дагаєва, О.Діброва, Г.М.Коваленко, П.С.Коваленко, І.В.Кончаківський, М.П.Крачило, С.С.Мохначук, Ю.І.Пітюренко, Д.М.Стеченко, І.М.Табориська, Є.Й.Шипович та ін. У 70-ті роки ці дослідження охопили всю територію України. Окремі аспекти географії міст, що проводились у країні в попередні роки, було узагальнено у монографії Ю.І.Пітюренка “Розвиток міст і міське розселення”. Ці питання поглиблено у наступних працях цього вченого, а також у працях Л.М.Корецького, Л.М.Коваленка, П.С.Коваленка, С.С.Мохначука, В.В.Обозного, А.В.Степаненка, Д.В.Ткача, М.П.Якимової, Т.Б.Заставецького, А.Мозгового та ін.Демогеографічні дослідження території України і її регіонів почали активно розвиватись у 60-70 – ті і наступні роки ХХ ст. Різним аспектам цього напряму присвячені статті Є.Капчинської, Ф.Д.Заставного, Є.Янковської, А.Єлоненка, І.Білоконя, Д.М.Стеченка, О.В.Коржа, М.О.Ковтонюка, Б.І.Заставецького, М.О.Петриги, Є.П.Качана, Т.В.Буличевої, П.Копчака, О.Г.Топчієва, М.І.Фащевського, В.О.Джамана, Г.М.Анісімової, І.О.Горленко, Л.Тарангул та ін.
Географія трудових ресурсів в Україні представлена працями І.Пасхавера, І.В.Білоконя, О.В.Ярошенко, В.В.Онікієнка, А.І.Доценка, С.М.Писаренко, Л.О.Ганечко, Ю.І.Пітюренка, С.О.Волоса, Г.М.Коваленка, Д.М.Стеченка, Є.П.Качана, М.О.Петриги, Г.П.Баб’як, С.І.Іщука, Г.Старостенко та ін.
Географія сільських поселень (георуралістика) тривалий час роз-вивалася поруч із географією міського розселення. Окремі наукові праці саме з цієї галузі географії населення найбільше представлені у А.І.Доценка, В.В.Загороднього, Б.І.Заставецького, І.Л.Дітчука, М.П.Крачила, М.О.Ковтонюка, О.В.Коржа, Г.М.Рогожина, Д.Ф.Крисанова, та ін.
Системна інтерпретація розселення найповніше відображення дістала у працях Л.М.Корецького, С.С.Мохначука, Ю.І.Пітюренка, М.П.Якимової (системи міських поселень), А.І.Доценка, В.О.Джамана, Г.М.Анісімової, В.В.Смаль, Т.В.Буличевої, Б.І.Заставецького (субрегіональні та регіональні інтегральні системи розселення).
Етнічна географія України, зародилась у ХХ ст. у діаспорі. Вагомий внесок у розвиток цієї вітки географії населення В.Кубійовича. У його працях “Географія Українських і сумежних земель”, “Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 1.01.1939 р.”, у статтях про національні меншини в Україні послідовно описано динаміку української колонізації і її роль у формуванні української етнічної території, особливості розміщення різних народів в Україні, українські етнічні землі, розселення українців у діаспорі та ін. У радянській Україні етногеографія розвивалась дуже повільно внаслідок національної політики, яка проводилась в СРСР і була спрямована на злиття націй. Книги В.І.Наулка “Географія розміщення народів в УРСР” (1966 р.) та Р.А.Старовойтової “Етнічна географія УРСР” (1979 р.) тривалий час представляли даний напрямок науки. Багатоаспектно розвивається етнічна географія у кінці ХХ ст., особливо після здобуття Україною незалежності. Чи ненайбільше книг, у яких висвітлюються питання цієї науки, зокрема розселення українців у східній і західній діаспорі, українців та різних етносів в Україні, написав Ф.Д.Заставний. А теоретичні та методологічні проблеми цієї науки окреслив проф.О.І.Шаблій, він також розкрив особливості розміщення в Україні різних народів, здійснив етногеографічне районування країни та показав особливості формування сучасної діаспори. Цікавими набутками етнічної географії України є книга І.І.Винниченка “Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис” (1992) та атласи “Українці. Східна діаспора” (1992) та “Національні меншини в Україні. 1920-1930 роки” (1996).