“ПОДІЛ НА СКЛАДИ. НАГОЛОС. БУКВОСПОЛУЧЕННЯ.”

Поділ на склади

Число складів у слові визначається кількістю голосних. У слові стільки складів, скільки є голосних. У латинській мові існують правила поділу слів на склади:

Між двома голосними, наприклад: me-us (мій), su-us (свій), le-o (лев);

Перед деякими приголосними, сполученням “qu”: na-tu-ra (природа), fu-tu-rus (майбутній), au-rum (золото), a-qua (вода);

У групі з двох приголосних, як правило, в середині слова, наприклад: oc-to (вісім), cen-tum (сто), es-se (бути), але pa-tri-a (батьківщина);

У групі з трьох приголосних у середині слова, між дрегим і третім приголосним: sanc-tus (священний), punc-tus (крапка).

Префікс виділяється: ab-la-ti-vus (аблатив), de-scen-do (сходжу вниз), ab-es-se (бути відсутнім)

Дифтонги і диграфи на склади не розбиваються:

Eu-cli-des – Евклід

При поділі на склади приголосний, головним чином, належить до наступного складу: li-ber, do-mi-nus, bo-nus. Якщо за голосним іде два або більше приголосних, то при перенесенні останній, а іноді й передостанній приголосний належить до наступного складу: in-su-la, in-dig-nus, in-fec-tus, im-bres, cas-tra.

Наголос

У латинській мові кожне самостійна слово має свій наголос. Часто від наголосу залежить значення слова: occido – вбиваю і occido – падаю, incido – падаю і incido – вирізаю.

У латинських словах склади рахуються від кінця слова:

4 3 2 1

ab – la – ti - vus

Наголос у латинській мові ніколи не буває на першому складі від кінця. Він може стояти або на другому, якщо цей склад довгий, або на третьму, якщо другий – короткий.

Таким чином, наголос у латинській мові залежить від довготи і короткості складів, а склад вважається довгим або коротким залежно від довготи чи короткості його голосного звука.

ПРИМІТКА. Довгота голосного звука позначається горизонтальною рискою ( - ) над голосним: а, е, і, а короткість – дужкою ( ): а,е,і.

Склади можуть бути довгі за природою і за положенням.

Довгим за природою ( natura longa ) є склад, що містить у собі дифтонг (еа, ое, au, eu): causa(причина), coetus (збори, рада).

Довгі за природою монофтонги у другому складі від кінця звичайно у текстах позначають знаком довготи: natura (природа), futures (майбутній), fectino (поспішаю), amicus (друг), abduco (відводити).

Довгим за положенням (positione longa) є голосний другого складу, якщо за ним іде два або більше приголосних: columna (стовп, колона), instrumentum (знаряддя), silvestris (лісовий), cupressus (кипарис).

Буквосполучення

За традицією “ti” читається як “ці”, якщо перед “t” немає букв “s”, “t”, “x”. Наприклад: natio (націо) – нація, ratio (раціо) – розум; але ostium (остіум)- отвір, гирло, mixtio (мікстіо) – змішувати, Attius (Аттіус) – Аттій.

Якщо на “ti” падає наголос або перед ним стоїть “n”, то читається “ті”, наприклад: totius (тотіус) – родовий відмінок однини від totus (тотус) – цілий; montium (монтіум) – родовий відмінок множини від mons (монс) – гора; mentium (ментіум) – родовий відмінок множини від mens (менс) – мислення, розум.

“Ngu” перед наступним голосним вимовляється як “нгв”, а перед наступним приголосним – як “нгу”: lingua (лінгва) – мова, sanguis (сінгвіс) – кров, але lingula (лінгуля) – язичок.

“Q” вживається тільки у сполученнях з “u” і вимовляється як “кв”: aqua (аква) - вода ecuus (еквус) – кінь, quattor (кватор) – чотири.

“Su” читається як “св”, якщо після нього стоїть голосний, який становить з ним один склад, і як “су”, якщо не становить з ним одного складу: suavis (cвавіс) – приємний, suadeo (свадео) - раджу, suesсo (суеско) - звикаю, але suus (суус) – свій.

Буква “х” може читатися як “кс” (mixtio - змішувати ) або “кз” (exercitus – військо).

Ch читається як “х”: schola (схоля) – школа;

Ph читається як “ф”: philosophus (філософус) – філософ;

Rh читається як “р”: rhetor (ретор) – ритор;

Th читається як “т”: theatrum (театрум) – театр.

Ці буквосполучення вживаються у словах, запозичених з грецької мови.