Jack London

Реферат на тему:

Джек Лондон

(Jack London)

(1876-1916)

Джек Лондон (Jack London)

(справжнє ім’я та прізвище - Джон Гріффіт Лондон, John Griffith London)

Якщо вірити гороскопам, він ніяк не міг би опинитися там, де опинився - на вершині багатства і слави. Зірки готували йому зовсім інший шлях - злочинів і злиденності, самотності й пияцтва. Його батько, астролог Чані, покинув матір перед самим народженням сина та ще й напророчив їй бозна-що. Та коли хлопчик підріс, то начхав на всі гороскопи і зробив себе. Без будь-якої допомоги став одним з найвидатніших письменників світу і одним з найбагатших людей планети. Його життєвий шлях вражає кількістю колізій і перепон, пригод і небезпек, які йому довелося подолати…

Народжений на "дні"

Джек Лондон народився в дерев'яній хатині на околиці Сан-Франциско 12 січня 1876 року, на самому "дні" суспільства. Сан-Франциско, розташований на півострові, в той час був зовсім молодим, але дуже перспективним містом. Широка Головна вулиця поділяла його на Північну і Південну частини. На Півночі - місто-сіті: банки, ресторани, магазини, компанії. А Південь - квартали вражаючої бідності, місце, де проживали робітники, ремісники, моряки та інший нікчемний люд. У цих місцях ніколи не бувало достатку, грошей, здоров'я. Все темне, сумне, безрадісне. Можливо, тому мати Флора, вітчим Джон і їхні троє дітей подалися шукати кращого життя в інші місця і осіли, нарешті, в Окленді. Перші спогади Джека пов'язані були з відчуттям голоду. Голод, голод і ще раз голод… Ось яким було його дитинство. У вісім років вітчим послав його продавати газети, а в десять хлопець уже працював на конвеєрі консервного заводу. За дитячу працю платили менше. Працював він по 14-16 годин на добу. І хоча був серед дітей не слабаком - високий, схожий більше на підлітка, ніж на дитину, - це було виснажливим і для нього. Коли лягаєш спати о другій ночі, а вставати треба о шостій, очі злипаються самі. Мати силою стягувала Джека з ліжка, кидала йому в торбу бутерброд і виштовхувала з дому. Всі люди спали, а він ішов із заплющеними очима і дрімав на ходу. Весь час у хлопця була єдина мрія - скинути з себе це ярмо - роботу на заводі, і виспатися. А ще він мріяв про книги та пригоди. Джек дуже любив читати Майн Ріда, Вашингтона Ірвинга, Генрі Мелвілла, уявляти себе героєм і мандрівником.

Він дуже рано зрозумів силу і велич мрії, потягу до ідеалу. Адже вони давали людині ілюзію гарного життя. Його оточували злиденність, грубість, темрява. Джек уже в 10 років розумів, що його місце - на самому дні і дуже страждав від цього. Життя не обіцяло в майбутньому нічого, окрім убогості душі і тіла.

"… Я видел, что надо мною возвышается огромное здание общества, куда путь мне был пока закрыт. Мне казалось, что выход - это возможность подняться наверх. Там, наверху, мужчины и женщины одеваются чисто и красиво, там хорошая еда и вино. Были там и духовные ценности - музыка, литература. Я верил, что очень скоро и для меня откроется все чистое и благородное, что только есть в мире. Нужно только добраться наверх. Но как это сделать, я не знал…"Як вирватися з сірого життя? Як заробити гроші, більше грошей? Джек починає брати участь у вуличних бійках, займається боксом, тренується. Його б'ють і він б'є, і знову його б'ють, і знову він дає відсіч. Вже в 16 років він виглядав на всі 20. Його побоюються. Незважаючи на погане харчування, він ріс міцним. Ірландські корені його не підвели. Життя вирувало в ньому разом зі здоровим авантюризмом. Джек покинув завод, почав вештатися вулицями з компанією приятелів у пошуках сумнівних пригод. Хтось напоумив його, як швидко розбагатіти. Ще зовсім наївний і по-своєму чесний підліток, він не відразу зрозумів, що опинився поза межею закону. Джек узяв під заставу в борг невеличку шхуну. Його так звані друзі організували банду з крадіїв та бандитів і з новим капітаном Джеком зайнялися устричним промислом. Спочатку вони, як і інші рибалки, заробляли тим, що опускалися на дно Каліфорнійської затоки й відшукували устриць і мідій, яких здавали до ресторанів. Але це була дуже тяжка й небезпечна робота. У легенях не вистачало повітря. У багатьох починалася кесонна хвороба, тобто коли організм не може пристосуватися до зміни тиску. І все ж вони знову і знову спускалися на дно. Одного разу Джека ледь не загризла акула. А ще він почав пити і якось п'яним звалився зі шхуни у воду. Лише випадково друзяки помітили, що його немає на палубі. Пиячили часто, адже у Джека завелися гроші. Їхні родини залишилися на березі, і контролювати хлопців було нікому. Так продовжувалося тривалий час, доки шхуна курсувала затокою. Джек був капітаном, мав команду з двох матросів і просто веселих друзів. У нього з'явилося нове прізвище - Король. Але керував не він, керували Королем. Друзі підмовили хлопця не віддавати корабель назад власникові, а залишитися на шхуні і зайнятися піратським промислом. Ночами банда здійснювала напади на китайські “джонки”, яких було багато в затоці. Їхнє знаряддя - човни, сіті, вірьовки, улов - коштували чималих грошей. І хоча Джек зовсім випадково нікого не вбив, бійки все ж були криваві - він грабував китайців і за допомогою шантажу та револьвера відбирав здобич.

"Бог шахрая мітить"

Однак настала одна ніч, коли піратський розбій припинився, і Джек довго вважав, що в його долю втрутився сам Господь Бог. "Була сильна злива, буря і раптом у мене загорівся парус із грот-щогли. Я не уявляю, як це могло статися, адже навкруги лилася вода. Ми не змогли вже вийти в море, і китайці за один тиждень перекрили всі свої збитки тим доходом, який їм вдалося отримати, доки ми стояли. Я за одну ніч став банкрутом. Поставив своє судно на якір, і вкравши нову "джонку", рушив у новий набіг у верхів'я річки Сакраменто. Проте ми з хлопцями і гадки не мали, що доки ми мандруємо, інша піратська шайка грабує наш корабель. Вони вкрали все, що могли, навіть якір. Через деякий час я знайшов дерев'яний остов своєї шхуни і продав за 25 доларів. Сходинки бізнесу, якими я так швидко ліз "уверх", скинули мене ще нижче. і я більше ніколи не займався "лихим" бізнесом. Одного разу вистачило…"

Джек починає розуміти, що існують моральні обмеження. Більше він не хотів "легкого" життя і чужих грошей. Він знову починає працювати на заводі, але цей "статичний" засіб заробітку був вже не для нього. Джек відчув подих свободи. У неповних сімнадцять років, нікому нічого не сказавши, навіть матері і сестрам (він хотів обірвати всі зв'язки зі старими друзям), найнявся матросом на шхуну "Софія Сізерленд" і відплив у своє перше кругосвітнє плавання до берегів Японії і Сибіру.

Минув рік. Джек повернувся. Він змужнів, подорослішав, підріс. У нього з'явився мільйон… нових вражень. Але вдома знову треба було шукати роботу, а її не було. Коли ж вдавалося нарешті щось підшукати тимчасово, платня за це була в 100 разів нижчою, ніж коли він працював устричним піратом. Із сумом Джек згадував іноді про ті великі гроші, але відразу відкидав лихі думки. Одного разу за порадою матері він сів і за дві ночі написав свою першу в житті новелу “Тайфун біля берегів Японії”. Вона була створена під впливом свіжих вражень і побаченого на власні очі.

Джеку виповнилось тоді 18 років. Він уперше відправив своє оповідання на конкурс газети "Сан-Франциско Колл". Цілий тиждень хлопець не їв і не спав, очікуючи на результат. І раптом він, малоосвічений, вуличний "гаврош", пірат і волоцюга, капітан і матрос водночас, виграв престижний конкурс, який дав йому І місце, розділивши ІІ і ІІ місця з двома "відмінниками навчання" - студентами Стенфордського і Каліфор-нійського університетів. Той день Джек запам'ятав на все життя. Саме тоді він повірив у себе. "І знову тут не обійшлося без Господа Бога", - говорив Джек, хоча й не дуже в нього вірив.Але до справжньої слави було ще далеко. Як і раніше, у нього знову не було ані цента. Вітчим почав хворіти, і згодом його не стало. А на шиї у Джека "повисли" мати і троє сестер. Йому було соромно, що він, єдиний мужчина, не може прогодувати родину. Джек вважав себе уже дуже й дуже дорослим і зобов'язаним допомагати. Але гроші, ці кляті гроші, де їх узяти?

Гонимий, як листя за вітром

Джек, одержимий натхненням, пише ще декілька оповідань і розсилає їх до редакцій газет. За це він отримує 3-5 доларів. На такому заробітку спробуй утриматись на плаву. Відчай знову охопив юнака. Та й не тільки його. Починаючи з 1893 року , майже 40 років Америка перебувала у стані Великої економічної депресії. Це були тяжкі часи, чорні дні кризи величезної країни. Американську біржу охопила паніка. Закривалися заводи, фабрики. Сотні, тисячі робітників викидали на вулицю. Ще вчора така налагоджена машина державного апарату раптом почала розвалюватися у всіх на очах, поглинаючи під своїми уламками тисячі надій, сотні людських життів. Родини бездомних блукали вулицями Нью-Йорка, Чикаго, Сан-Франциско, Окленда в пошуках роботи. Безробітні організували всеамериканський страйк і похід до Вашингтона з метою примусити уряд звернути на них увагу і розробити державну програму із забезпечення роботою. Вони створили так звану "індустріальну армію", яка йшла на Схід, набираючи все більше людей. Джек примкнув до них, не усвідомлюючи, що втягується в боротьбу з урядом. Так почалися його митарства країною, яку роз'їдала криза. Без цента в кишені, іноді пішки або у вагонах товарних потягів Джек пройшов через усю Америку від Тихого океану до Атлантичного і побачив усю свою велику Батьківщину до останнього її куточка. Існував за рахунок крадіжок яєць, кукурудзи, курей, ходив і підробляв по фермах, розповідаючи довірливим господиням, які підгодовували його грінками, грибами, про свої дивовижні пригоди в далеких краях. Йому вірили і не вірили. Джека жаліли. Адже йому було лише 18 років. Але такий спосіб життя не міг тривати довго. Америка - країна, де закон стоїть на боці уряду. Джек і такі, як він, порушували спокій - спали на вулицях, палили багаття вночі, жебракували, крали. За безробітними почала полювати поліція. Джек і його товариші тікали від неї в товарняках, куди стрибали просто на ходу. У Джека на очах його товаришу відрізало ноги потягом. Але все-таки ці волоцюги, ці бездомні люди були армією, яка просувалася до Вашингтона з єдиною метою: звернутися до президента. "Індустріальна армія налічувала вже близько 150 тисяч осіб, а взагалі до страйку було втягнуто один мільйон чоловік. Армія дійшла до Чикаго. Та уряд замість того, щоб вислухати знедолених людей, направив туди війська і поліцію, які страйк розстріляли. Тоді загинуло багато людей. Джеку знову пощастило, він врятувався, але без грошей не міг дістатися додому. Тож він вирішив йти пішки до Ніагарського водоспаду - одного з надзвичайних чудес природи. Ноги вкрились суцільними ранами і мозолями, а голод, який мучив весь цей час, ставав нестерпним. Але Ніагара - це казкове диво, назавжди вразила хлопця. Всю ніч сидів юний романтик, зачаровано споглядаючи велич водоспаду. Перед ранком він заснув. Та зустріти схід сонця йому не вдалося. Уві сні Джек відчув удари по голові. Хлопець знову опинився в руках поліції. На нього одягли кайдани, кинули в тюремний потяг, який повіз полонених до Буффало. Там заарештованих підстригли, одягли у смугасті халати, і за Джеком на півроку зачинилися двері в'язниці - страшної кам'яної могили. Так до 18 років Джек Лондон прожив першу частину свого життя, яке було жахливішим, ніж будь-який фантастичний роман. Він писав: "Іноді, заплющивши очі і згадуючи те, що зі мною було, я думав: а чи було це насправді? Можливо, я просто дивився в синематографі фільм? Як хотілося мені б додивитися і взнати, чим він закінчиться!"

Роздуми про життяПовернувшись після тюремного ув'язнення додому, Джек засів за книги. Він твердо вирішив піти у вечірню школу, а після її закінчення вступити до університету. Джек мріяв стати журналістом чи письменником. Почав вести щоденник. Щоб остаточно зрозуміти, як формувався Джек Лондон, як людина, варто почитати його щоденники. Навіть не віриться, як такий молодий хлопець "ламав" себе і "перекроював" заново. Він писав: "У Америці дуже часто і багато рекламують тисячі різних засобів миттєвого збагачення. Але ось я - молодий, здоровий парубок, б'юся, як риба об лід, і без всякого успіху намагаюся прогодувати свою родину. Я почав замислюватися. У мене дужі м'язи, я з дитинства тяжко працюю: був вантажником, матросом, волоцюгою, робітником на консервному заводі, вугільником, вибивальником килимів, мийщиком вікон. Моя праця коштувала дуже дорого, але є ще дорожча праця. Це - праця інтелектуальна! Взагалі ми всі з того моменту, як починаємо працювати, продаємо себе: робітник продає руки, м'язи, спортсмен - тіло, політик - своє чисте сумління. Я вирішив продавати свій мозок, свій інтелект. Адже людський розум є найдорожчим товаром у світі. Одяг, взуття, м'язи виснажуються і виснажують свого господаря, ідеї мозку не виснажуються ніколи! Цей товар цінують дорожче, ніж будь-що!

Я повернувся до Каліфорнії після в'язниці і засів за книги. Після року бродяжництва у 1895 році вступив до Каліфорнійського університету…" Щоб платити за навчання, він ночами працює в пральні, вантажить вугілля на станціях. Джек слухає лекції з філософії, історії, літератури, англійської і французької мов. Його геніальність, надзвичайна витривалість і впертість зробили свою справу - він випередив своїх однолітків. Чудово здавши екстерном іспити, Джек закінчив курси університету.

У цей час він безтямно закохався в прекрасну дівчину - чисту, наївну, культурну - Мейбл Еплгарт. Вона відповіла йому взаємністю. Джек потрапив у зовсім інший світ - родина Мейбл була дуже заможною. Батько працював головним інженером заводу. Коли Джек приходив до Мейбл в гості, то не знав, куди себе подіти від ніяковості. Не знав, що говорити, як їсти, як сидіти. Щоб не здаватися смішним, перечитував посібники з правил гарного тону і вивчав їх. Згодом став більш упевненим в собі. Джек був високим, атлетичним брюнетом. Мейбл - маленькою, тендітною блондинкою. Джек був простим, звичайним хлопцем, Мейбл - витонченою, ніжною, інтелігентною. Але вони безтямно кохали одне одного.

Між тим, матеріальне становище Джекової родини не налагоджувалося. Джек залишає університет. Поклявшись Мейбл у вічному коханні, він відправляється на Аляску…

У пошуках золота

На Аляску він відправився зі своїм шурином. Труднощі почалися у перший день плавання. Ще в Сан-Франциско вони накупили одягу: светрів, чобіт, шуб, фуфайок, взявши гроші в борг. Багаж був великим, а наймати носильників - дорого. Шурин здався на півдорозі і повернувся, а Джек продовжив свою епопею з трьома тимчасовими попутниками. Тягнули вантаж на собі, залишаючи одну частину позаду і повертаючись за ним знову. Найстрашнішим відрізком подорожі був Чилкутський перевал. Кожен ніс на собі до сімдесяти кілограмів. Цей шлях був не для слабких. Їх зустрічали бурхливі крижані потоки, гірські схили, вузькі кам'янисті стежки, глибокі озера. Джек перемагав навіть корінних жителів - індіанців. Він плив на довгих човнах - пірогах, сплавлявся на плотах, падав у холодну воду. Мужність, витривалість, віра обіцяли йому перемогу. Він без страху дивився в очі небезпеці. Його окриляла надія - забезпечити матір і сестер, а ще не полишав думати про Мейбл, якій поклявся одружитися.

Джек з приятелями добралися до старательського табору на річці Гендерсон, що вище Давсона, а вже на третій день його компаньйон Томмі наткнувся на пісок із золотим блиском. Друзі вирішили, що це - золото і, розробивши документацію та карти, взяли проби грунту і спустилися в Давсон, щоб зробити офіційну заявку на свою ділянку. Тільки оформивши все за законом, вони показали проби грунту спеціалістам. З них сміялися навіть діти у селищі. Золотий пісок насправді виявився слюдою.

Настала зима. Друзі знову і знову намагалися знайти золоту жилу, але навкруги тижнями ішов сніг, вкриваючи землю на 1-2 метри. Джек і його приятелі зазимували в дерев'яній хижці, в якій були великі діри і задувало так, що вітер гуляв по спині. В 50-і роки ХХ ст. учені, літератори, мовознавці, дослідники, які займалися творчістю Д. Лондона, розшукали хижу, в котрій мешкав Джек, і по одній дошці перевезли на його батьківщину. На деяких таких дошках, із яких складався цей загублений в лісах будиночок, ми з трепетом читаємо тексти, написані рукою самого Лондона в ті часи, коли він, будучи 20-річним хлопцем, створював свої безсмертні твори.Протягом усієї зими про нові розробки золота годі було й думати. Джек з друзями ходить на полювання, ловить рибу і пише. Він пише про все: про красу і вірність індіанських жінок, про вірних друзів, про те, як жадібний мисливець загинув, заховавши у ствол своєї рушниці злитки золота, про те, як людину переслідують вовки, і про те, як замерз одинокий подорожній, заснувши на снігу. Скільки випадків, історій в ці довгі ночі на Алясці розповіло йому життя!

На весну від нестатків зелені та свіжої їжі Лондон захворів на цингу. Він довго тримався, але ясна кровоточили все більше і більше. Джек з двома товаришами спустився на човні вниз по Юкону, а потім проплив вздовж берега Берингового моря на північ до порту Сент-Майкл, пройшовши більше двох тисяч миль. З Сент-Майкла пароплав доставив його до Сан-Франциско.

Він не привіз жодного долара. Навпаки витратив усе, що дали йому в борг. Але Джек привіз найцінніший вантаж - це були щоденники, в яких він записав усе, що бачив і чув. Його геніальна пам'ять зберегла в собі сотні зустрічей, оповідань, легенд, картин величної природи. Він був свідком жорстокої боротьби людини і природи. На Півночі Джек Лондон уперше зустрів і оцінив ще одного давнього, вірного друга людини - собаку, і ця тварина стає героєм багатьох його творів. І головне, після Аляски у Джека закріпилася віра в наймогутнішу силу світу - людину, віра в дружбу, взаємовиручку, волю. З тих пір в людях його приваблюють не гроші і багатство, а здоров'я, сила, мужність, воля і відвертість, властивість виходити переможцем з найскладніших обставин.

Повернувшись в 1900 році додому, Джек видає свою першу велику збірку новел "Син вовка", через рік іще одну - "Бог батьків", а через рік третю "Діти морозу". Книги Джека Лондона не йшли ні в яке порівняння з тими, які наводнили американський ринок в 1900-х роках. Вони вимагали від читача з нетерпінням слідкувати за розвитком подій, приковували його увагу до драматичних ситуацій і смертельних небезпек. Сюжет найкращих новел був суто стиснутий, кінець обривається, немов натягнута струна, залишаючи в серці завмираючий відгук подій. Джек не повторював нікого і його не міг повторити ніхто. Відчувалося, що це - самобутній талант, який знайшов свій шлях. Лондон писав для кожного читача, він наче звертався до кожного. Читач вірив йому, бо відчував, що автор все, про що пише, пройшов сам. І хіба це не так?

Ми впізнаємо маленького хлопчика, який працює зовсім сонним вночі на консервному заводі - в новелі "Відступник" - це сам Джек. Це також він на шхуні, яка потрапила в "Тайфун біля берегів Японії". І той самий Джек, який відморозив ногу, пише про себе в новелі "Любов до життя". Десятки, сотні оповідань, в яких він прожив сотні життів.

У 1901 році, коли Джеку виповнилося 25, в нього було вже все: слава, гроші, маєтки, яхта, родина, кохання, діти. Його книги видаються мільйонними тиражами, даючи йому мільйонні прибутки. Джек купує знову нові будинки, маєтки, яхту, здійснює власноручно за кермом "Старка" кругосвітнє плавання, закохується і йде з сім'ї, знову кидає все, їде до Англії, де живе в кварталах бідноти, знову пише книги і знову друкується. У 1905 році Японія починає війну з Росією, і Д. Лондон знову на передовій: він їде в особі журналіста в Японію, Корею, Мексику. Пережив тисячі пригод. І так без кінця… до самого останнього дня. 22 листопада 1916 року його не стало.

Вже в сорок років Джек Лондон був безнадійно хворим, втомленою і сповненою відчаєм людиною. Його тілесна хвороба, була наслідком зловживання алкоголем. А душевний злам та безнадійність були наслідком іншого, більш страшного захворювання – зневіри. Його вже ніщо не могло втішити: ані дружина, ні гроші, ні ранчо. Він помер, прийнявши смертельну дозу морфію, та похований в Місячній долині.

Але Д. Лондон залишився у своїх книгах. Він говорив: "Я всегда был борцом. Никогда не сказал ничего такого, от чего бы потом отказался. Кто я такой, чтобы стыдиться того, что я пережил?

Я прожил очень счастливую жизнь! Я был удачливее многих сотен и миллионов людей моего поколения на этой земле. Я много жил и много видел. Я очень любил жизнь! Да, игра стоила свеч!"