Урок як основна форма фізичного виховання школярів

Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми за-нять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, форму¬вання в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізич¬ної підготовки протягом усього життя.

Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівниц-твом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.

Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний систе-моутворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого — урок об'єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.

Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знан-ня вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все багат-ство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання, прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов, завдань і реальних рухових можливостей учнів.Віддаючи належне засновникам української національної методики фізи-чного виховання, звертаємо увагу читача на те, що вже на початку XX ст. вчитель фізичної культури Коломийської гімназії Петро Франко у статті "Фі-зичне виховання в народних школах першого ступеня" [1] чітко визначив завдання фізичного виховання та умови їх досягнення, що свідчить про існу-вання цілісної системи впливу на учнів.

Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розви-ток організму, заняття фізичними вправами, на думку П. Франка, повинні сприяти розв'язанню таких завдань:

• вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати лінивість душі і тіла;

• виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;

• виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і солідарність;

• сприяти формуванню веселої вдачі, погідності духу;

• розвивати любов до рідного краю, природи;

• відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доціль¬них (залежно від віку та статі) занять за інтересами. При цьому треба широко використовувати традиції, звичаї українського наро¬ду як загальнонаціональні, так і місцеві.

Для проведення занять школи пристосовували приміщення (зали із лава-ми, подвір'я), береги річок, лісосмуги тощо. Для практичних занять учні повинні були самі виготовляти для себе булави, палиці, рукавиці для боксу, ходулі, "крокові" пояси для плавання, скакалки, приладдя для стрибків у ви-соту, жердки, м'ячі та. ін. Висувались певні вимоги до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалася зі штанців та сорочок із короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводилися босоніж.

• розв'язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоров¬чих і виховних завдань;

• забезпечення оптимального післяробочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів.

Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють на три частини: підго-товчу (припадає на перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпе¬чити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоби пе-реходи від однієї частини до іншої були м'якими і непомітними.

Розв'язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить най-ефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкрет¬ного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо.