Основи підготовки легкоатлетів

- координаційні здібності (спритність), необхідні для ефективного виконання рухового завдання завдяки раціональній організації м'язових зусиль;

- силові здібності прояву рухових зусиль, важливі для подолання значного зовнішнього опору;

- рухова витривалість - здібність до тривалого виконання м'язової роботи на необхідному рівні.

У роботах В.М. Платонова при розгляді рухових (фізичних) здібностей (якостей) є багато посилань на Ю.В.Верхошанського. Проте тут викладено чимало думок на підготовку спортсмена, які не збігаються із загальновизнаними поглядами. Ми не будемо заглиблюватись у дискусійні питання, а скористаємось тільки певними висновками, які доведені експериментально. Проблеми існують, активно ведуться пошуки, спрямовані на їх розв’язання. Нам треба бути готовими сприймати нові підходи до підготовки легкоатлетів, зокрема до їх СФП.

Засоби і методи фізичної підготовки

Засоби ЗФП і СФП повинні бути поєднані між собою. При цьому важливо зберігати наступність розвитку окремих фізичних (рухових) якостей, груп м’язів і систем. На співвідношення засобів ЗФП і СФП, його динаміку в річному циклі тренування впливають кваліфікація, вік легкоатлета, індивідуальні особливості розвитку спортсмена в цілому і окремих груп м’язів, фізичних якостей, функціональних можливостей його організму. З віком і зростанням майстерності частка засобів ЗФП поступово зменшується від 80% у новачків до 20% у майстрів спорту. Відповідно збільшується об’єм СФП. Це співвідношення на різних етапах підготовки може змінюватись у той чи інший бік залежно від досягнутого рівня розвитку ЗФП і СФП, але загальна тенденція в зміні показників залишається постійною.

До засобів СФП, які стосуються змагальних вправ, належать:

- специфічні - різні варіанти основної вправи із завданням пристосувати організм до режиму роботи в умовах змагань;

- спеціалізовані - адекватні змагальним умовам за руховими і функціональними параметрами;

- неспецифічні - неадекватні змагальним умовам, але важливі для розвитку функціональних можливостей організму.

За метою реалізації освітніх завдань фізичні вправи поділяють на: основні або змагальні; підвідні, які полегшують оволодіння формою, технікою вправи; підготовчі або розвиваючі, що сприяють розвитку фізичних якостей.

Методами виконання вправ є: повторний, який до багаторазового виконання вправ до зниження ефективності внаслідок втоми; повторно-серійний, що базується на багаторазовому виконанні вправ із відпочинком між ними, а також більш тривалим між серіями (тривалість відпочинку залежить від стану організму і підготовленості); інтервальний - передбачає повторну роботу високої інтенсивності з регламентованим відпочинком; коловий - варіант інтервального з використанням вправ різної спрямованості.

Сила та силова підготовка

Під силою розуміють здібність людини долати зовнішній опір або протистояти йому м’язовими зусиллями. Розрізняють абсолютну силу – величину максимального зусилля тих або інших м’язових груп і відносну силу, що є величиною сили на 1 кг ваги спортсмена. Вона простежується від початку робочого руху до моменту швидкого нарощування зусиль.

Силові здібності визначаються м’язовими напруженнями, які виявляються в динамічному і статичному режимах роботи. Серед режимів розвитку силових здібностей розрізняють:

- ізометричний (утримуючий) режим, у якому спостерігається напруження м’язів без зміни їх довжини при фіксованому положенні суглобів. За цих умов різко падають швидкісні можливості спортсмена;

- концентричний режим (долаючий), що характеризується скороченням м’язів при виконанні роботи затраченої на переміщення тіла і його ланок, а також на переміщення зовнішніх об’єктів;