Сутність маркетингу сільського зеленого туризму

4.Узагальнення правового і господарського механізмів функціонування сільського зеленого туризму області для внесення пропозицій у законодавчі документи з сільського туризму та передання практичного досвіду його розвитку в ринкових умовах для інших регіонів України.

Як стверджує І. Філіппова, однією із суттєвих перепон на шляху більш ефективного просування ідеї сільського зеленого туризму серед потенційних туристів є відсутність професійно розробленої маркетингової та рекламної стратегії [52]. Так, значна кількість теперішніх туристичних маршрутів і продуктів розроблялась за відсутності інформації про те, чого хоче потенційний клієнт. Через це й виникають проблеми, пов'язані з реалізацією значної кількості агротуристичних продуктів, що не користуються попитом.

На цьому етапі також можна констатувати відсутність запроваджених і дієвих механізмів, які б забезпечували постійний оперативний зв'язок між трьома суб'єктами ринку сільського зеленого туризму (рис. 5.2):

—маркетинговою структурою і конкретним власником агрооселі, зацікавленим у продажу своїх послуг;

—маркетинговою структурою та потенційним клієнтом, який бажає відпочити в одному з українських сіл.

Серед інших проблем сучасного стану маркетингу сільського зеленого туризму можна назвати і такі, як аматорський підхід до продукування рекламно-інформаційних матеріалів, випадки неякісної реклами, невідповідність умов обслуговування задекларованим, недостатнє використання всіх каналів маркетингових комунікацій, невміння працювати в інформаційній мережі Інтернет, нерозуміння господарями доцільності об'єднання зусиль з метою лобіювання власних інтересів та промоції власного турпродукту тощо.

Рис. 5.2. Схема організації дієвої маркетингової взаємодії між виробниками та потенційними споживачами послуг сільського зеленого туризмуНа особливу увагу з боку власників агроосель і громадського сектора заслуговує якість інформаційно-рекламних матеріалів, що пропагують відпочинок в українському селі. Досі більшість організацій, які випускають друковану продукцію, займаються розробкою цих матеріалів самостійно, не залучаючи фахівців. При цьому вони, як правило, використовують аматорські фотографії і не дуже переймаються якістю паперу, на якому все друкується. У результаті маємо друковану продукцію, що може використовуватись для внутрішніх потреб, але в жодному разі не може бути самостійним рекламним продуктом, що претендує на залучення навіть не дуже вимогливих клієнтів [52].

Доводиться також констатувати відсутність продуманої системи розповсюдження інформаційно-агротуристичної продукції, що у кінцевому результаті негативно впливає на можливість встановлення безпосереднього зв'язку між господарем агрооселі та потенційним клієнтом.

Досі в Україні ще практично не проводяться серйозні різнобічні дослідження (маркетингові, екологічні, соціологічні), які б мали практичне спрямування, результати яких варто було б враховувати при здійсненні територіального планування, менеджменту й маркетингу сільського зеленого туризму. А як свідчить міжнародна практика [10; 80], саме такі ґрунтовні дослідження дають змогу розробити ефективні заходи щодо зменшення негативного впливу сільського туризму на природне середовище та вдосконалити маркетингові механізми залучення відвідувачів.

Список використаної літератури

1.Закон України "Про ліцензування певних видів діяльності" від 1.06.2000 р. № 1775-ІП // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36.— С. 299.

2.Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — С.170.

3.Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 p. № 742-IV.

4.Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР.

5.Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №31. — С. 242.

6.Про внесення змін до Закону України "Про туризм" // Урядовий кур'єр. — 2003. — № 244. — С. 15—19.