Система фізичного виховання. Передумови і перспективи реформування національної ситеми фізичного виховання колярів
Боротьба за престиж СРСР у світі, особливо у повоєнний час у зв'язку з вступом до МОК, породила ще одне негативне явище у сфері фізичної культури. Політики і ідеологи зробили ставку на перемоги у великому спорті для демонстрації переваг "соціалістичного способу життя". Всупереч класичним ідеям олімпізму, де спорт є засобом залучення до занять фізичними вправами широкого загалу, висувається гасло "перемога будь що" з відомимим наслідками. У кінцевому результаті, спорт повністю перетворився в арену ідеологічної боротьби і, поглинувши фізичну культуру, почав задовільняти лише свої потреби.
Гіпертрофований розвиток спорту завершив трансформацію шкільної фізичної культури у фізичну підготовку. Зруйнована шкільна фізкультурна освіта нездатна впливати на формування соціально-психічних структур молоді, втрачає свою значимість і для державної сфери освіти. Більше того, останнім часом, з відомих причин, почав втрачати свою актуальність і попит на фізичний потенціал молоді з боку військових та виробничих структур. Як наслідок, шкільне фізичне виховання зі спрямуванням на фізичну підготовленість до праці і служби у війську теж втрачає реальну значимість.
Таким чином, після Жовтневого перевороту в Російській імперії сформувався зовсім новий тип фізичного виховання як за жорсткою організаційною формою, так і за змістом, з обмеженою кількістю фізичних вправ, передбачених державними програмами, обов'язковими для виконання на всій території великої імперії. Фізична культура перетворюється в-засіб і складову частину комуністичного виховання. При цьому (всупереч вченню М.Берштейна) формування систем керування рухами не відповідає внутрішній логіці діяльності, оскільки учень підпорядкований відносинам, побудованим за принципом "начальник — підлеглий" і працює в режимі наказу і страху.
Все це призвело до парадоксальної (на перший погляд) ситуації. На найпрестижніших змаганнях (олімпійські ігри, чемпіонати світу і Європи та ін.) спортивна еліта досягає високих результатів і перемог, а фізичною культурою займаються одиниці (2-6 % від загальної кількості населення). Одночасно тривалість життя як інтегральний показник здоров'я нації знизилась до рівня слаборозвинених країн.
Разом з тим, було б несправедливо не відзначити надбань праці десятків тисяч практиків, учених і організаторів масової фізичної культури. У цьому контексті необхідно, у першу чергу, відмітити зусилля провідних теоретиків країни, по-новому осмислити шляхи розвитку фізичної культури останнім часом. Незважаючи на проблеми матеріально-технічного і фінансового забезпечення, в нас здійснена велика кількість наукових розробок (Арефев °-А., Болобан В.М., Булатова М.М., Вільчковський Е.С., Волоков Л.В., Дубогай О.Д., Дущанін С.О., Завацький В.І., Запорожанов В.О., М.Д.,
Іващенко Л Я , Келлер В С , Козленко М П , Куц О С , Новосельський В Ф , Платонов В М , Серпєнко Л П , Сермеев Б В , Тер-Ованесян А А та ш )
Практичні працівники, вчені й організатори, хоч І не без перепон, одержують можливість спостерігати за процесом фізичного виховання І спорту та спілкуватись Із фахівцями Інших країн Це не може не позначатись на їх сприйнятті принципів побудови І підходів до явища "фізична культура" Проте, ці процеси обмежуються переважно вивченням впливу занять фізичними вправами на біологічні функції організму, проблемами вдосконалення природничих та дидактичних основ теорії фізичного виховання І майже не торкаються концептуальних методологічних питань фізичного виховання Більше того, наукові досягнення (як показали наші дослідження) фактично не впроваджувались у повсякденну практику роботи шкільного вчителя
Зрозуміло, що подальше збереження виключно прагматичної мети І утилітарних завдань фізичного виховання в суспільстві є перепоною для формування шкільного предмета "фізична культура" на рівні фізкультурної освіти молодіСпостереження за станом функціонування фізичної культури в Україні на даному етапі державотворення та системи фізичного виховання школярів дає право констатувати, що криза фізичної культури Існує лише в частині й матеріального забезпечення та в плані неприйняття молоддю жорстко заорганізованих ("дисциплінарних") форм занять з їх прагматичною спрямованістю й утилітарними завданнями Про це свідчить великий Інтерес, який сьогодні виявляє молодь (та й доросле населення) до нетрадиційних видів фізичних вправ І систем тренувань 3 другого боку, на жаль, спостерігається І Інша тенденція На зміну тривалого невтручання органів управління фізичною культурою І спортом у системі освіти, робиться спроба виходити з кризи шляхом посилення дріб'язкового керівництва І контролю за процесом фізичного виховання, замість розробки його принципово нової методології
Аналіз об'єктивно Існуючої сьогодні практики фізичного виховання, протиріч І їх причин, національних традицій, використання класичних педагогічних теорій та Ідей І власний педагогічний досвід дає нам підстави визначити такі концептуальні положення, що повинні лягти в основу процесу формування національної системи фізичного виховання молоді