Урок і проблеми забезпечення фізичного розвитку дітей, охорони і зміцнення здоров’я, розвиток потреби у здоровому житті

• використовують з тією ж метою пластикові пляшки різної величи­ни, наповнюючи їх за потреби водою, піском,

• постійно збільшуючи І зменшуючи вагу предметів, вимагають від учнів звіту про величину застосованого обтяження,

• вправляючись у метаннях, переміщують ціль угору, вниз, вправо, вліво При цьому учні повинні навчитись оцінювати величини переміщення,

• Із тією ж метою змінюють відстань до цілі, й розміри, вид, попереч­ник І вагу предмета метання (м'ячик, граната, спис), темп метань, метають правою І лівою рукою,

• виконують перелічені прийоми, стоячи спиною до цілі,

• виконують метання Із заданою траєкторією, визначаючи й та оці­нюючи ефективність,

• виконують метання серіями—від одного до десяти повторень у кожній,

• вправляючись у стрибках, змінюють темп виконання окремих стриб­ків у серп, їхню довжину, висоту тощоВиняткове значення у розв'язанні освітніх завдань має врахування функ­ціональної асиметрії в дітей Спочатку доцільно засвоювати виконання нового

технічного прийому в зручний бік, "зручною" кінцівкою, а потім розучити його в другий бік (другою кінцівкою). Таке "дзеркальне" виконання фізич­них вправ сприяє розвиткові координаційних здібностей. Формування симетрії рухів з самого початку навчання дає кращі результати, ніж перетво­рення асиметричних рухів у симетричні. Симетрія рухів як прояв рухової універсальності є суттєвою складовою частиною культури рухів і необхід­ним елементом фізкультурної освіти учнів (дивись розділ "Методи фізичного виховання").

Цінний досвід у цьому плані нагромаджено у "Пласті". Проба на пласто­ву відзнаку фізичної вправності (ПВФВ) складається з п'яти груп вправ. Дві з них виконуються в обидва боки. Пластуни стрибають на правій і лівій нозі та кидають предмети правою і лівою рукою. Результат визначається за су­мою досягнень в обидва боки, поділеною на два.

Велике прикладне значення має вміння взаємопогоджуваги рухові дії. У побуті, на виробництві, в бойовій обстановці, незважаючи на використан­ня найсучаснішої техніки, роль узгодженої м'язової роботи дуже важлива. У деяких видах спорту успіх визначається цим фактором, а саме: веслуван­ня, групова акробатика, синхронне плавання тощо. Навчати погодження колективних дій можна в будь-якій частині уроку. Цьому сприятимуть спеці­альні вправи, а головне, вміла методика їх використання. Дітей треба навчати діяти в ігрових командах та естафетах, визначаючи роль капітана команди у процесі командної боротьби.

Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, спрямовують навчальну діяльність, дають змогу передбачити конкретні результати уроку. Але цього ефекту можна досягти лише за умови їх точного формулювання. Неконкретне визначення освітніх завдань призводить до порушення логіки навчального процесу, дезорієнтує учнів, не сприяє їхній активізації.

Доцільно спочатку засвоїти всі рухи, з яких складається рухова дія. На­приклад, щоб опанувати стрибок у висоту, необхідно окремо засвоїти розбіг, постановку поштовхової ноги, відштовхування і перехід через планку, при­землення. При цьому порядок вивчення окремих рухів може здійснюватися не в порядку їх виконання. Так, стрибок у висоту починають засвоювати з відштовхування і приземлення.

Важливе значення для конкретної постановки завдань має також логіка процесу навчання і його етапів (розучування рухової дії, її засвоєння га закріплення). Треба мати на увазі, що на уроках ряд вправ тільки розучуєть­ся; із деякими — учні лише знайомляться, а засвоєння і закріплення їх відбувається під час самостійної роботи.

Конкретним вважаємо таке освітнє завдання, у формулюванні якого від­битий кінцевий результат даного уроку і яке дозволить кожному учневі в кінці уроку відповісти собі на питання: чого він сьогодні навчився, чи додав до знань

та вмінь такі, якими ще не володів учора. Тому при висуненні завдань на урок доцільно вживати дієслова: "навчити", "засвоїти", "закріпити", "удо­сконалювати". Найбільш конкретним є завдання "навчити". У зв'язку з цим учитель повинен планувати на кожен урок такий обсяг матеріалу, який мог­ли б засвоїти учні. Проте це не завжди вдається, тому вчителі використовують ще інші формулювання ("вчити","вивчати далі").