Управління фінансовою системою

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчі товари і послуги.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70е роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанні і ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що державу повинно провести дефляционные заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.

Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари - подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в тому, що в Україні, нарівні із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорцію в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат в ВНП, найвища міра монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому випадку успіх буде досягнутий.

ВИСНОВОКБудівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансової системи. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом 1992-1995 р.р. набуває некерованого характеру і приводить до гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996-99 р.р. в умовах постійного спаду виробництва приводять до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних плат і пенсій.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої до тіньової економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.