Фінанси як субєкт і обєкт управління.

-мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

Оскільки об”єкт фінансових відносин один, а суб”єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений протиречивий характер. Кожний суб”єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб”єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб”єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

1.Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

2.Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб”єктів.

Збалансування інтересів суб”єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема і держави, у його виробництво.Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінка проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує нормально й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальна напруга у суспільстві відсутня, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках – рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Розмір валового національного доходу на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Розмір ВНП на душу населення за рік в різних країнах має дуже значні коливання. У 1995 році найвищий показник – 40630 дол. США був зафіксований у Швейцарії. У Німеччині, наприклад, він становив 27510, у США – 26980. Найнижчий рівень становив 80 дол. – у Мозамбіку. В Україні рівень ВНП на душу населення склав 1630 дол., у Росії – 2240. Україна входить до групи країн з рівнем доходів нижче середнього у світі, який дорівнював 4880дол. (World development report, 1997. Oxford University press.)

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб”єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі – тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно перш за все сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб”єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-навсього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.

2.

Організаційна структура фінансової системи – сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об”єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб”єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльність в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління: